Спецпроект

Аліна з Полтави стала німецьким рабином

Уперше за останні сімдесят п'ять років у Німеччині жінка буде виконувати обов'язки рабина. Церемонія посвяти 31-річної Аліни Трайгер відбулась у синагозі у берлінському районі Шарлоттенбург.

Народжена 1979 року в Україні, Аліна Трайгер разом з двома своїми однокурсниками, у четвер у присутності 30 равинів та равинок з усього світу отримала документи, що підтверджують цей титул. У майбутньому Аліна Трайгер виконуватиме обов'язки духовного наставника юдейської громади Ольденбурга та Дельменгорста.

Те, що ортодоксальні юдеї не визнають права жінки бути релігійним лідером, жінку не турбує. "Я толерую їхню думку і не борюся за це визнання", - цитує слова Аліни Трайгер агентство epd. Її шлях  до рабинства не був простим. У домі її батьків у Полтаві релігія не відігравала жодної ролі, ніхто не відвідував синагогу, не було молитов чи проповідей.  Лише після розвалу Радянського Союзу дівчина зацікавилася юдаїзмом, зокрема реформаторською течією. Настільки, що захотіла вивчати юдаїку на професійному рівні, тому після чиєїсь поради й поїхала на навчання до Німеччини.

Як передає "Німецька хвиля", першою жінкою-рабином у всьому світі була Регіна Йонас. Жителька Берліна  була посвячена 1935 року. Передумовою для цього стало завершення навчання у ліберальній вищій школі з юдаїки. 1942 року вона стала в'язнем, а 1944-го - загинула в Освенцимі.

Аліна Трайгер є другою жінкою після Регіни Йонас, котра вивчилася на юдейського священика в Німеччині. Реформістський юдаїзм, який надає право жінці бути равином (рабаніт), виник у Німеччині, а згодом перекинувся на Східну Європу та США, де сьогодні він дуже поширений. Великі реформістські громади існували також у Києві, Харкові та Одесі. В Ізраїлі, натомість, усі церемонії та процедури, зокрема і гіюр (набуття юдаїзму шляхом вивчення теологічних законів) від реформістів не визнаються Головним Рабинатом країни.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.