Спецпроект

Аліна з Полтави стала німецьким рабином

Уперше за останні сімдесят п'ять років у Німеччині жінка буде виконувати обов'язки рабина. Церемонія посвяти 31-річної Аліни Трайгер відбулась у синагозі у берлінському районі Шарлоттенбург.

Народжена 1979 року в Україні, Аліна Трайгер разом з двома своїми однокурсниками, у четвер у присутності 30 равинів та равинок з усього світу отримала документи, що підтверджують цей титул. У майбутньому Аліна Трайгер виконуватиме обов'язки духовного наставника юдейської громади Ольденбурга та Дельменгорста.

Те, що ортодоксальні юдеї не визнають права жінки бути релігійним лідером, жінку не турбує. "Я толерую їхню думку і не борюся за це визнання", - цитує слова Аліни Трайгер агентство epd. Її шлях  до рабинства не був простим. У домі її батьків у Полтаві релігія не відігравала жодної ролі, ніхто не відвідував синагогу, не було молитов чи проповідей.  Лише після розвалу Радянського Союзу дівчина зацікавилася юдаїзмом, зокрема реформаторською течією. Настільки, що захотіла вивчати юдаїку на професійному рівні, тому після чиєїсь поради й поїхала на навчання до Німеччини.

Як передає "Німецька хвиля", першою жінкою-рабином у всьому світі була Регіна Йонас. Жителька Берліна  була посвячена 1935 року. Передумовою для цього стало завершення навчання у ліберальній вищій школі з юдаїки. 1942 року вона стала в'язнем, а 1944-го - загинула в Освенцимі.

Аліна Трайгер є другою жінкою після Регіни Йонас, котра вивчилася на юдейського священика в Німеччині. Реформістський юдаїзм, який надає право жінці бути равином (рабаніт), виник у Німеччині, а згодом перекинувся на Східну Європу та США, де сьогодні він дуже поширений. Великі реформістські громади існували також у Києві, Харкові та Одесі. В Ізраїлі, натомість, усі церемонії та процедури, зокрема і гіюр (набуття юдаїзму шляхом вивчення теологічних законів) від реформістів не визнаються Головним Рабинатом країни.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.