Спецпроект

Кравчук і Ющенко вшанували пам'ять жертв Голодомору разом із киянами та іноземними послами

Близько трьох тисяч киян в суботу, 27 листопада, о 14:30 зібралися для спільного вшанування пам'яті жертв Голодомору біля Національного меморіалу Голодомору у Києві.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Бііля Національного меморіалу жертв Голодоморів представники всіх областей, громадсько-політичних об'єднань кияни, посли та гості міста покладали свічки та колоски пам'яті до Меморіалу та червоні яблука до підніжжя "Дітям Голодомору".

Панахиду біля Національного меморіалу Голодомору відправили Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет, Патріарх Української греко-католицької церкви Любомир Гузар, очільники Української автокефальної православної церкви та Римо-католицької церкви в Україні.

О 16:00 - була оголошена загальнонаціональна хвилина мовчання і запалено свічки пам'яті.

Були присутні очільники дипломатичних представництв інших країн, представники громадських організацій та політичних партій. Слово мали свідок Голодомору Володимир Ткачук, Президенти України Віктор Ющенко та Леонід Кравчук, співкоординатор Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду академік Ігор Юхновський.

По всій Україні та світу о 16:00 українці запалили свічку пам'яті на своєму вікні та прийшли на жалобні заходи. Свічку пам'яті біля Меморіалу також запалили свідки Голодомору Володимир Ткачук, Ольга Купріянська-Юдіна, Степан Руденко.

Захід у Києві пройшов під національними прапорами із жалобними чорними стрічками без використання партійної символіки.

Організатор заходу - Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.

Нагадаємо, що нинішній президент України Віктор Янукович вшанував пам'ять жертв Голодомору разом із митрополитом УПЦ Володимиром сьогодні вранці.

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».