Спецпроект

Кабмін планує створити орган, який розбереться з "чорними археологами" в Криму

"Все устоялося, всі перезнайомилися, і процес розграбування археологічних пам'яток іде. Цю проблему можна вирішити тільки за допомогою центральної влади".

Голова Державної служби з питань національної культурної спадщини України Андрій Вінграновський вважає, що вирішити проблему "чорних" археологів, які грабують археологічні пам'ятники автономії, можна тільки за допомогою центральної влади України.

У середу на прес-конференції в Сімферополі він заявив, що наразі в уряді України планується створення міжвідомчої комісії, яка буде займатися проблемою чорної археології в Криму, повідомляє Інтерфакс.

В цю комісію будуть входити представники всіх силових структур, прикордонники, митники і представники міністерства культури України та його служб.

"Я думаю, у січні що ми вже побачимо цю комісію і подивимося, як вона діятиме ... бо розв'язувати проблему тільки кримськими силами дуже складно, оскільки вона вже давня. Все устоялося, всі перезнайомилися, і процес (розграбування археологічних пам'яток) іде. Цю проблему можна вирішити тільки за допомогою центральної влади", - сказав А. Вінграновський.

Крім того, він зазначив, що Крим є особливим регіоном України, і питання збереження культурної спадщини тут особливо актуальне, оскільки автономія має багатющу історію.

У той же час, А. Вінграновський зазначив, що в останні роки цьому питанню в Криму надавали дуже мало уваги.

Зокрема, він повідомив, що великою проблемою для Криму є встановлення так званих історичних ареалів - географічних територій із певними режимами, що стосуються відведення землі та забудови. За словами А. Вінграновського, раніше цей процес проходив хаотично.

"Узгодження не проводилися, хоча в законі чітко написано, що органи охорони культурної спадщини повинні погоджувати будівельні проекти та проекти землевідведення, зокрема розміщення реклами в так званих історичних містах та археологічних ареалах", - сказав він.

За його словами, в автономії знаходиться 26 історичних міст, які визначені Кабінетом міністрів України як такі, в яких знаходиться історичне надбання Криму.

"Для того, щоб захищати це надбання, місцевим радам потрібно було встановлювати історичні ареали та режими використання та забудови історичних ареалів. За останні 10 років, за великим рахунком, із 26 міст тільки 3 міста цю роботу зробили на приблизно 90%.

Решта швидше були зацікавлені цю справу саботувати з тим, щоб було простіше розподіляти землю, забудовувати, розміщувати рекламу ", - сказав А. Вінграновський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.