Спецпроект

Суд над Іваном Дем'янюком: помер ключовий свідок, тому процес не відкладуть

Сам обвинувачений заперечує свою причетність до концтабору Собібор. Він твердить, що його помилково ідентифікували, тоді як насправді він, як колишній військовополонений червоноармієць, був жертвою нацистів.

Німецькі судді відкинули прохання адвокатів Івана (Джона) Дем’янюка запросити лікарів у якості свідків, щоб вони розповіли про стан здоров’я підсудного.

Таким чином суд відкинув 23 подання адвокатів з проханням відкласти судовий процес через вік, стан здоров’я та брак свідчень у справі, повідомляє ВВС.

Адвокат Ульріх Буш просив суд дозволити виступити із свідченнями двох лікарів, які опікуються хворим, але суд вирішив, що існуючих оцінок судмедекспертів уже достатньо.

Івана Дем’янюка звинувачують у тому, що він був охоронцем у нацистському таборі смерті на території Польщі у Другу світову війну та брав участь у знищенні 28 тисяч євреїв.

Сам обвинувачений має 90 років і заперечує свою причетність до концтабору Собібор. Він твердить, що його помилково ідентифікували, тоді як насправді він, як колишній військовополонений червоноармієць, був жертвою нацистів.

Напередодні помер ключовий свідок у справі Дем’янюка Самюель Кунц, якого в процесі слідства було також звинувачено у причетності до вбивства 430 тисяч євреїв у німецькому концтаборі.

Обидва чоловіки народилися у колишньому СРСР, були призвані до Червоної Армії і потрапили у німецький полон. За їхніми твердженнями, у полоні вони постали перед вибором: або загинути, або стати охоронцями таборів.

За однією з версій, обидва погодилися співпрацювати з нацистами і пройшли навчання у таборі в Травниках на території Польщі.

2010 рік. Іван Дем'янюк слухає засідання суду у Мюнхені

Самуель Кунц визнав, що працював у таборі Белжець, і йому висунули звинувачення у причетності до вбивства 430 тисяч євреїв, які загинули у тому таборі.

Ізраїльський центр Симона Візенталя висловив обурення повільністю німецької судової системи, через що суд на Кунцом так і не почався, а відтак ніколи не буде встановлено його можливу провину.

Після Нюрнберзького процесу після завершення війни у Німеччині переглядали 25 тисяч справ за звинуваченнями громадян у причетності до нацистських злочинів, але переважна більшість тих справ у 60-ті роки не потрапила до суду.

За твердженням центру Візенталя, до останнього часу було практично неможливо притягти до відповідальності підозрюваних осіб, якщо вони не мали офіцерського звання у нацистській армії.

Лише в останні роки відбулася низка судових процесів, серед яких найбільш гучною вважають справу Івана Дем’янюка.

Промову Івана Дем'янюка в мюнхенському суді "Я звинувачую Німеччину" читайте в розділі "Блогосфера"

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.