Спецпроект

Більшість ізраїльтян ще категорично не готові пробачити німцям Голокост

51% респондентів відповів різко негативно, менш категоричними є 19% опитаних, і лише 23% вважають, що настав час пробачити Німеччину.

Більшість ізраїльських євреїв вважають, що на даному етапі неможливо пробачити німцям Голокост, повідомляє Кореспондент.

Як інформує газета Haaretz з посиланням на соціологічне дослідження, проведене ізраїльським Інститутом геокартографії (GCKG), на запитання, чи настав час пробачити німців і Німеччину за злочини Голокосту, 51% респондентів відповів різко негативно.

Частково незгодні 19% опитаних. Ще 7% вагалися з відповіддю і лише 23% вважають, що настав час пробачити німців.

У соціологічному опитуванні брали участь 500 осіб старших 18 років, що як наголошується, становить репрезентативну вибірку єврейського населення Ізраїлю.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.