Спецпроект

Колектив музею-заповідника "Переяслав" оголосив війну новому директору

Колектив Переяславського історико-етнографічного заповідника написав відкритого листа і звернувся до Януковича, Азарова, Литвина і громадськості: руйнуються колекції, зникають експонати.

Відкритий лист

колективу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав",

науковців та краєзнавців Переяславщини.

В Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав" зберігається більше 170 тис. пам'яток державного Музейного фонду України (археологічні колекції, об'єкти архітектурної спадщини та етнографічні, образотворчі, меморіальні документально-речові музейні цінності).

Заповідник є провідним науково-дослідним і культурно-освітнім закладом, має статус національного і набув міжнародного визнання.

11 травня 2010 р. генеральним директором НІЕЗ "Переяслав" було призначено без проведення конкурсу Довгошию Павла Олександровича (економіст за освітою, ніколи не працював у музейній галузі).

Ще до роботи в заповіднику Довгошия П.О. був причетний до скандалів, що привели до висловлення йому недовіри з боку депутатського корпусу Переяслав-Хмельницької міської ради і був звільнений з посади заступника голови міської ради (за аморальну поведінку і перевищення повноважень).

Довгошия вже призначався на посаду генерального директора НІЕЗ "Переяслав", але в зв'язку з недовірою висловленою співробітниками музеїв та громадськістю міста Переяслава-Хмельницького пробув на цій посаді лише 1 день.

Призначення цього керівника поставило під загрозу існування унікального, визнаного не тільки в Україні, а й у світі, музейного комплексу (24 музеї). (ВИДІЛЕННЯ "Історичної Правди")

Генеральний директор Довгошия П.О., заступивши на посаду, зарекомендував себе таким працівником, що абсолютно не відповідає кваліфікаційним вимогам музейного співробітника, тому що його розпорядження і дії ставлять під загрозу збереження державного Музейного фонду України.

Новий керівник, який є правонаступником гуманної людини, творця переяславських музеїв, Героя України Михайла Івановича Сікорського, вже довів ряд працівників з музейним стажем більше 20 років до стаціонарного відділення неврології та кардіології, що викликало занепокоєння лікарів та резонанс серед населення міста.

За п'ять місяців своєї "діяльності" неодноразово порушив основний Закон про музеї і музейну справу (с.11, с.14, с.15, с.21,с.28) та вимоги головної Інструкції з обліку і збереження музейних цінностей 1984 (п.З.п. 23, п.24, п. 155, 156,158,162.163).

Насамперед колектив і всі переяславці обурені навмисними злочинними розпорядженнями директора в пам'яткоохоронній справі.

18 травня Довгошия П.О. розпорядився перемістити більше тридцяти тисяч експонатів основного фонду (пам'ятки археології) з приміщення, де експонати зберігалися в належних умовах (дзвіниці Михайлівської церкви 18 ст.). до абсолютно непристосованого для фондосховища приміщення, яке не охороняється навіть елементарною звуковою сигналізацією.

Ба більше, споруда, в якій перебуває значна кількість експонатів Державного Музейного фонду України, не отримала техніко-будівельного акту прийому на баланс заповідника, що надає широкі можливості до розкрадання унікальних музейних цінностей.

З травня місяця унікальна колекція народного одягу, килимів і творів мистецтва знаходиться у скупченому стані у непристосованому для зберігання даної групи пам'яток приміщенні.

Раритетна колекція (близько 1 тисячі одиниць) вже опинилася під загрозою руйнації внаслідок невідповідного температурно-вологісного режиму і потребує негайної реставрації.

До дій, що несуть ознаки кримінального злочину, належить абсолютна байдужість виявлена Довгошиєю П.О. при повідомленні співробітників музею про заміну замка на музеї архітектури давньоруського Переяслава невідомими особами.

В цьому музеї знаходяться експонати основного фонду, що уможливлює розкрадання музейних цінностей.

Довгошиєю П. було дано розпорядження завідуючому відділом охорони пам'яток Авраменку Ю. замінити окремі сторінки наукового паспорта на пам'ятку архітектури "Михайлівська церква", що є підробкою обліково-охоронної документації.

Колектив і жителі міста обурені цинічними діями генерального директора П.Довгошиї стосовно культурних пам'яток.

Зокрема, в музейних об'єктах директор постійно влаштовує пікніки, а кошти які він отримує за ці послуги жодного разу на спецрахунок заповідника не поступили!

За час перебування на посаді Довгошия П.О. не прийняв жодного рішення про реставрацію пам'яток архітектури, хоча в цьому році були заплановані реставраційні роботи багатьох пам'яток.

Фінансово-економічна діяльність Довгошиї П.О. взагалі не витримує здорового глузду! За третій квартал Довгошия П.О. витратив бензину 2200 л, з них 1000 (тисячу!) л на легкову автівку. Жодної експедиції за вказаний період не відбулося!

Роздарував більше тисячі екземплярів друкованої продукції, оплата якої здійснювалася за бюджетні кошти. За час свого перебування на посаді не видав жодного, навіть рекламного буклету, хоча згідно плану на 2010 р. він повинен був це зробити.

Витрачав кошти на будівельні матеріали для капітальної перебудови адміністративного корпусу, який знаходиться лише в оперативному управлінні заповідника, для влаштування двох кабінетів, собі та Татьковій І.Г. (хоча кабінет у нього окремий був).

Кадрова політика Довгошиї П. дестабілізує роботу в закладі. Ген. директор запровадив систему прийняття на одну посаду двох осіб, та ще й тих, що не мають профільної освіти і навіть стажу роботи за профілем, створюючи умови для безвідповідальності, безладу в організаційній роботі державної установи.

Навмисно організовує упереджені перевіряючі комісії. Їхня мета - звільнення висококваліфікованих спеціалістів-музеологів. Таким чином, директор свідомо знищує розвиток музейної галузі не лише в місті, а й взагалі в Україні.

Докоряє колективу за незадовільну роботу, за те що працівники надбали до Музейного фонду України сотні тисяч артефактів національної культури, абсолютно не беручи до уваги той факт, що колектив переяславських музейних працівників на теренах пострадянського простору першим впровадив низку новітніх музейних розробок при створенні експозицій.

Довгошию П. дратує, коли музейні співробітники роблять йому зауваження щодо неправомірності його дій стосовно музейних цінностей.

Довгошия П. абсолютно не знає специфіки і завдань музейної роботи, тому постійно вимагає від співробітників пояснень у письмовій формі, апелюючи, що не розуміє їхніх претензій.

За короткий термін керівництва Довгошиєю П.О. заповідником було втрачено ряд визначних пам'яток культурної спадщини.

Особливо всіх вразила зухвала крадіжка 11 жовтня 2010 р.: з археологічного музею викрадено старожитність світового значення - скіфський лутерій (античний чан - ІП) V ст. до н.е., який протягом багатьох десятиліть був брендом музейної справи в Переяславі-Хмельницькому.

Це викликало обурення всіх жителів міста та занепокоєння в зв'язку з перебуванням на посаді керівника переяславськими музеями такої одіозної фігури, як Довгошия П.О.

Музейна справа в заповіднику ніколи не мала сталих форм, в результаті накопичення документально-речового матеріалу переяславські музеологи постійно відкривали нові виставкові і музейні експозиції.

Проте новому ген. директору Довгошиї П. потрібні не нові експозиції, а земельні ділянки, отримання яких він постійно вимагає від депутатів міської ради, а депутатський корпус систематично йому в цьому відмовляє.

Колектив заповідника вважає, що прогресивний розвиток музейної справи у Переяслав-Хмельницькому заповіднику можливий тільки за умови призначення керманичем закладу фахівця-професіонала, музеолога за освітою і покликанням.

Ми впевнені, що при грамотній інвестиційно-музейній політиці можна зберегти і національний Музейний фонд і сучасну структуру заповідника, та ще й вивести заповідник на вищий рівень відвідуваності та популярності.

Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" став символом культурного добробуту України, тому його колектив сподівається, що Президент України, Уряд і Верховна Рада виступлять гарантами захисту національної спадщини, адже діяльність Генерального директора Довгошиї П.О. та його заступника з питань обліку та збереження музейних цінностей Татькової І.Г. прямо дискредитують політику Президента Януковича В.Ф., спрямовану на збереження і розквіт духовної культурної спадщини держави Україна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.