Спецпроект

Митці-провокатори освятили в Києво-Печерській лаврі ікону Сталіна

31 жовтня українські та російські художники з арт-групи А.К.Т. і "Крадений хліб" пройшлися ходою по території Києво-Печерської лаври. Чому саме 31-го? Бо в цей день у 1961 році тіло колишнього вождя винесли з мавзолею.

31 жовтня українські та російські художники з арт-групи А.К.Т. і "Крадений хліб" пройшлися ходою по території Києво-Печерської лаври. У руках тримали ікону із зображенням Сталіна, узяли участь у богослужінні.

Мистецька акція була протестом проти зрощення державного апарату з церквою.

- Ми думали, у храмі нас під різними приводами не допустять до освячення ікони. Утім ми швидко знайшли спільну мову та порозуміння із присутніми. І нас таки пропустили до свічок і лампадок, - говорить російський художник Алекс Часовський.

"Зараз серед релігійних фанатиків у ходу ікони Сталіна та Гітлера. А зображення кривавого царя Миколи ІІ взагалі широко використовують", - додає Часовський.

Публіка практично не помічала екзотичної ікони або ж приймала її як належне, свідчать учасники акції. Туристи дивувалися, деякі просили сфотографуватися.

Відстоявши недільне богослужіння, художники поставили свічку за упокій душі прем'єра Росії Володимира Путіна.

- Багато хто із православної публіки приєдналися до нас. Співали псалми і запалювали свічки за упокій наших ворогів.

Ікону Сталіна залишили у ванній для перемішування бетону при виході з лаври.

— Під кінець навколо нас почали скупчуватися якісь люди, схожі на працівників служби безпеки. Але побити нас так і не встигли, — говорить Часовський.

Джерело: Gazeta.ua

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.