Спецпроект

У Дніпропетровську повторно вшанували пам'ять 11 тисяч убитих нацистами євреїв

Меморіальну дошку з написом "Це - страшне місце" встановили на ЦУМі, на місці розбитої невідомими особами таблички.

У Дніпропетровську на будівлі Центрального універмагу відкрили меморіальну дошку на честь 11 тисяч євреїв, загиблих від рук нацистів, повідомляє УНІАН з посиланням на радіо "Свобода" і міжнародну громадську організацію "Інститут україніки".

Восени 1941 року окупанти зігнали місцевих євреїв саме до будівлі ЦУМу, звідси їх вели на розстріл. На меморіальній дошці – написи івритом та українською мовою "Це страшне місце".

Сама дошка є стилізованим зображенням розгорнутого сувою Тори. Авторами скульптурної композиції є Олександр Фрідкіс і Ростислав Шитиков.

Головний рабин Дніпропетровська Шмуель Камінецький підкреслив, що зберігати пам’ять про безвинних жертв – обов’язок народу. Він зазначив, що єврейська громада змогла врятувати від руйнування єврейське кладовище, звести в ботанічному саду пам’ятник розстріляним євреям і меморіальний комплекс "Мацеви".

Дошку встановили на місці розбитої невідомими особами таблички. Фундатор "нституту україніки" Олексій Лазько зазначив, що люди, які руйнують пам’ятні знаки, перш за все руйнують пам’ять та мораль.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.