Спецпроект

"Особые папки" Сталіна і Молотова про війну в Західній Україні"

З прифронтової смуги, від Молдавії до Прибалтики, було виселено 1,675 млн. (!) осіб. Більше половини – на території України. Населення не хотіло переїздити на нові місця, втрачаючи майно, масово втікало в ліси...

Що читаємо? "Особые папки" Сталіна і Молотова про національно-визвольну війну в Західній Україні у 1944-48 рр." -- майже 600-сторінковий збірник документів за редакцією професора Ярослава Дашкевича та Василя Кука (Львів, Літературна агенція "Піраміда", 2010). Наклад не вказано, але за словами одного зі знайомих істориків – "кілька сотень примірників".

Що цікавого? 131 документ, який наводиться у виданні, раніше був недоступний для дослідників. Нині він зберігається у фонді під назвою "Особые папки" у Державному архіві РФ у Москві.

Інформацію про боротьбу націоналістичних повстанців на Заході України та дії радянських каральних органів проти них відбирав та особисто представляв Сталінові нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія. Його заступники – Сергій Круглов і Іван Сєров керували антиупівською боротьбою з оперативного штабу у м. Рівне.

1970: Богдан Ступка у ролі бандерівця

На кінець липня 1944 р. – якраз у розпал війни з УПА – внутрішні війська НКВД мали на території України одну дивізію, дев’ять бригад, кавалерійський полк, танковий батальйон (загалом – понад 33 тис. осіб). Згодом кількість бригад і особового складу ще не раз збільшувалася.

Плюс не треба забувати про структури НКГБ СРСР (28 тис. осіб) і власне армійські підрозділи, які активно використовувалися проти партизанів і цивільного населення.

Упорядники зауважують, що доволі популярна в літературі теза, що УПА не воювала з Червоною армією, а тільки з чекістами, (і навпаки) спростовуються документально. Регулярні війська зіграли вагому роль у придушенні спротиву, депортаціях і, само собою, у масових військових мобілізаціях чоловічого населення.

Автор передмови Владислав Гриневич пише: "Інші методи були просто не дієві, бо за умов відсутності підтримки з боку місцевого населення радянська влада могла спиратися тут лише на купку тутешніх колаборантів та привезених з Росії чи зі Сходу України функціонерів".

Документи фіксують випадки, коли повстанці, захопивши рядових червоноармійців, проводили їм "політінформацію", давали листівки і відпускали. На офіцерів, політпрацівників і співробітників НКВС такий гуманізм не поширювався.

40 фактів про бандерівців, які повинен знати кожен

У січні-лютому 1944 р. тільки на Рівненщині повстанці організували 154 напади на військові частини та окремих військовослужбовців, унаслідок чого загинули 439 червоноармійців і офіцерів. За повідомленнями партійних органів в цій області діяли 56 загонів УПА, усього 10,6 тис. осіб.

Того ж року повстанці намагалися брати штурмом окремі райцентри Волинської, Рівненської та Івано-Франківської областей. Зокрема, загін із 50 осіб намагався скинути вже встановлену радянську владу в Снятині, але напад було відбито силами винищувального батальйону, сформованого з місцевих поляків.

Сатирична пропаганда УПА

У документі НКВД вказано - "Чоловіче населення у віці від 15 до 50 років отруєне націоналістичною ідеологією. Більшість із них є фанатиками в цих питаннях".

Від рук упістів загинули командувач бронетанковими і механізованими військами 1-го Українського фронту генерал-лейтенант Андрій Штевнєв та командувач цього ж фронту Микола Ватутін. З документів «Особой папки» виходить, що напад на автомобіль останнього здійснили "бандгрупи" "Олега" і "Чорноморця". Серед іншого, вони захопили секретні карти та документи.

Як загинув Микола Ватутін? Документальна правда про бій генерала з загоном УПА

Рана командарма не була смертельною, однак почалося зараження крові, але Сталін не дав дозволу на використання американського пеніциліну. Микита Хрущов писав у спогадах, що вождь відмовив, мовляв – "американські ліки можуть отруїти нашого командуючого").

Власне, смерть Ватутіна і стала причиною активізації боротьби з партизанами. За кілька тижнів у березні 1944-го було проведено 65 чекістсько-військових операцій, під час яких убили 1129 "бандитів", затримали 2101 особу, окремо зафіксовано арешт 734 "активних членів ОУН". На призовні пункти доправлено понад 7,5 тис. осіб. Півтисячі сімей підготовлено до депортації (загалом, у 1944-1953 рр. із західноукраїнських областей (без Закарпаття) було виселено у віддалені райони СРСР 66 тисяч сімей).

З прифронтової смуги, від Молдавії до Прибалтики, було виселено 1,675 млн. (!) осіб. Більше половини – на території України. Населення не хотіло переїздити на нові місця, втрачаючи майно, масово втікало в ліси.

Політвідділ 38-ї армії повідомляв, що при вступі на Станіславщину населення зустріло частини Червоної армії "без зовнішнього прояву радості й піднесення. Значна частина колишньої інтелігенції, торговців і службовців міст і сіл пішла з німцями".

Радіостанція УПА "Афродита". "Ви чуєте голос вільної України..."

Інакшою була ситуація, де німці при відході застосували тактику випаленої землі. Скажімо, в селі Хотин на Рівненщині нацисти спалили 250 хат, залишивши 1300 людей без даху над головою, кілька десятків селян убили. Тож, закономірно, що в цьому селі червоноармійців зустрічали зі слізьми вдячності.

Аналогічно було і з польським населенням, у політдонесенні зафіксовано – "Польське населення ставиться до наших частин більш доброзичливо і вважає Червону армію своєю визволителькою від вірної смерті від рук бандерівців".

Сталін був добре поінформований і про катастрофу галицьких євреїв. Скажімо, єврейське населення Львівщини було практично повністю винищене. У Немирівському районі вижили лише 9 євреїв з 2480-ти.

Фіксується національний склад населення Львова станом на серпень 44-го: поляків – 71 тис., українців – 43 тис. (після «звільнення» прибули 3 тис.), росіян – 6950 (прибули 4 тис.), євреїв – 2 тис. (половина з них – новоприбулі).

Помста червоноармійців за загиблих товаришів часто призводила до насильства щодо мирного населення. В Острозькому районі Рівненщини невідомі вбили трьох розвідників, відтак їхній командир – старший лейтенант Пічкур наказав розстріляти селян як "бендеровцев": попри благання жінок і повну відсутність доказів їхньої вини 20 осіб було вбито, четверо поранено.

Микола Арсенич: творець Служби Безпеки ОУН. Як боролися з агентурою в Армії

Пічкур залишив ще й листівку, де пообіцяв вбивати по 100 осіб за кожного свого бійця. Пізніше це було засуджено як самоуправство і показовий процес засудив двох червоноармійців до смертної кари, яка "враховуючи бойові заслуги" була замінена ув’язненням.

Численними були випадки насильства щодо жінок. Наприклад, майор Табачников застрелив селянина за те, що він відмовився привести до нього жінку, а офіцер Сєров вбив дитину, яка вступилася за мати…

Щоб зупинити хвилю насильства і мародерства влада застосовує інструмент трибуналів. Тільки у військах однієї 60-ї армії і тільки за половину весни 1944 р. було засуджено за мародерство 47 осіб, зокрема розстріляно – 15, повернуто селянам 647 коней і 24 корови.

Йти воювати за Сталіна та радянську владу волиняни не хотіли. Так із 69110 призовників у Рівненській області до військкоматів з’явилися лише 2620 осіб, "решту взяли шляхом проведення облав". На Львівщині – прийшли 3380 осіб з майже 53 тисяч.

Часто, за першої ж можливості, рекрути здавалися в полон німцям. Традиційними були страти "зрадників" перед строєм. Водночас ОУН теж мобілізує юнаків в УПА, на території Східної Польщі – починаючи з 17-річного віку, "формирует банды для последующего вывода их на территорию Западной Украины".

Як загинув Шухевич і що робили з тілами убитих повстанців

ОУН намагалася створювати свої клітини в армії, хоча цьому активно протидіяв СМЕРШ, затримуючи після кожної хвилі призову сотні "націоналістів". Відомі листівки за підписом "Головний провід ОУН 1-го Українського фронту".

Наймасштабніші бої між ЧА та УПА мали місце 22-25 квітня 1944 р. під селом Гурби Мізоцького району Рівненщини. Там проти 4-5 тисяч повстанців кинули близько 30 тис. енкаведистів, червоноармійців, зокрема 15 легких танків.

Загалом: до 1952 р. на Західній Україні було заарештовано 134 тис. осіб, вбито – понад 153 тис., депортовано понад 203 тис.

Прикметно, що зброї, як слідує з офіційних радянських реляцій, завжди вилучали небагато – і тому, що повстанські підрозділи не були добре озброєні, і тому, що в переліки вбитих включали жертви серед мирного населення.

От, приміром, Берія пише Сталіну про підсумки 109 операцій: вбито 2594, захоплено ще 3256 "бандитов" і 926 "нелегалів", а вилучено всього 2 гармати, 93 кулемети, 114 автоматів, 732 гвинтівки, 17 мінометів. Отже, один ствол на п’ятьох…

Фраза. "Заглибившись у читання цих матеріалів, одразу отримуємо певний емоційний шок, збагнувши раптом, що нічого не знаємо про "Велику Вітчизняну війну", точніше про те, що, як виявляється, таких воєн було декілька…".

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.