Спецпроект

"Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття"

Приблизно 20 тисяч руських жінок було покарано за звинуваченням у відьомстві. У Києві власного ката не було до кінця ХVIII сторіччя. Тож, їх "позичали" з найближчого міста.

Що читаємо? Книгу історика з Києво-Могилянської академії Катерини Диси "Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття" ("Критика", Київ, 2008). Захоплива інтелектуальна екскурсія за лаштунки судових процесів над відьмами та чаклунами на території так званих "руських" воєводств - Подільського, Волинського та, власне, Руського.

Що цікавого? "Відьомство - це магічні здібності, використовувані для недобрих справ, але відьми отримують їх, уклавши угоду з Дияволом". Але вивчення архівних тек показує, що не так багато справ розглядалися саме за цим звинуваченням. Здебільшого йшлося про малефіціюм - тобто заподіяння шкоди.

Джерельною базою для дослідження стали 198 судових справ про чари, які зберігаються в архівах. Авторка визнає, що справа відтворення подій є нелегкою, бо насправді "цілісну картину відновити неможливо... ці історії є не продуктами реальності, а результатами людських страхів, переживань, фантазій і підозр".

Перші згадки про судові процеси проти відьом на західноукраїнських землях датуються другою половиною ХVI століття. Найбільше відомих документів про переслідування українських відьом походить з міст і містечок Кам'янця-Подільського, Вижви, Олики, Кременця, Дубна.

"Принципи доведення провини запозичили з римського права: аби визначити когось винним у злочині, досить було отримати свідчення двох чи більше свідків або ж зізнання самого обвинуваченого". Якщо ж останній впирався - дозволялося використовувати тортури.

 Так уявляли відоьом у середньовічній Німеччині. Картина з Deutsches Historisches Museum

Судили "наших" відьом спочатку за німецькими законами, такими як "Саксонське зерцало" чи "Каролінський кодекс", а потім за побудованими на їхній основі книгами Бартоломея Гроїцького - "Усі ці вміння противні Богові, тому християнам не личить їх уживати, всі вони заборонені законом і повинні суворо каратися".

За їхніми приписами, відступники від віри мали бути спалені живцем. Проте, часто судді, виходячи з "гуманних" міркувань замінювали повільний вогонь на холодний метал. Так було, приміром, у справі селянки Марини Перистої, яку 1730 року магістратський суд Кременця звинуватив у зачаруванні її пана та наказав катові "мечем зітнути їй голову".

Попри стереотипи тортури застосовувалися не завжди, а лише тоді, коли бракувало свідків або судді мали підстави вбачати нещирість у словах обвинуваченого. Процедура мордування мала кілька етапів.

Спочатку кат показував знаряддя тортур - часто це справляло таке глибоке враження, що язик розв'язувався автоматично. Далі - жертву роздягали й голили тіло, бо вважалося, що під волоссям можуть бути приховані чари, які робили людину нечутливою до болю. Якщо ж і тоді людина не починала свідчити проти себе - тільки тоді застосовували тортури.

Бій з відьмою - з карело-фінського епосу "Калевала"

Найчастіше - тиски для пальців і дибу. Іноді ж застосовувалися й більш жорстокі методи - заливання води, оцту чи олії в горло, підпалювання сірки в пахвах, припалювання свічками, використання отруйних комах тощо. Але цікаво і те, що видимих оку результатів тортур чи каліцтва не мало бути.

Якщо ж людина і після застосування жахливих методів дізнання не робила самообмови - її, згідно закону, мали звільнити, але таке було рідко. Той же, хто визнавав себе винним "на муках", мусив наступного дня ще раз зробити це - вже безпосередньо в залі суду і без примусу.

Не кожне українське місто могло похвалитися наявністю власного ката. Це було дороге задоволення. З чотирнадцяти міст, з архівами яких авторка змогла ознайомитися, напевне кати були лише в трьох - Львові, Кам'янці-Подільському та Кременці. У Києві власного ката не було до самого кінця ХVIII сторіччя. Тож, катів "позичали" з найближчого міста, де він був.

Ремесло це вважалося проклятою професією, саме ім'я його було табуйованим.

Слово "кат" у сварках вважалося чи не найстрашнішою образою. В судових архівах можна побачити десятки справ про "захист честі та гідності" тодішніх українців. Скажімо, у Ковелі був засуджений Якуб Волінський, який погрожував сусідам "привезти ката".

З блогу http://kamienczanka.livejournal.com

Вважалося, що кати наділяються магічною силою тіл страчених злочинців. В 1717 році в Кам'янці-Подільському місцевий кат Михалко продав шинкарці Манківській мотузку, на якій було повішено злодія. Знаряддя вбивства наділяли чарівними властивостями і вважали, що воно принесе... успіх господареві.

Найдавнішу в Україні згадку про катування подибуємо під 1634 роком, коли трьох жінок - Єву Грубарку, Доротею Смоличку та Єву Питлоху - було звинувачені у спричиненні смерті засобами магії. На дибі вони визнали все. Відтак вони заперечили свої ж слова, але суд був невблаганним і жінок таки стратили.

Нерідко фіксувалися й випадки самосуду. Так, 1738 року шляхтича Михайла Матковського було звірячо вбито натовпом на чолі зі священиком. Розлючений люд вважав, що саме через нього люди й худоба вмирали від невідомої пошесті.

В 1716 році кам'янецька жебрачка Марина ніби хотіла причарувати вірменського війта з допомогою якогось порошку. Її звинуватили в застосуванні чарів і теж стратили. За оцінкою дослідниці, обвинувачених брали на муки не більше, ніж у 5% справ. Доволі поширеним було винесення попередження або профілактика - кара різками.

Чутки були достатньою підставою для виклику до суду (спроба втечі вважалася однозначним доказом вини). Найчастіше у злочинному використанні чарів обвинувачувалися члени власної родини та сусіди. Прикметно, що так само було (а подекуди, очевидно, і є) у деяких африканських племен.

В Україні, як і в більшості європейських країн, абсолютну більшість обвинувачених і підданих суду за відьомство були жінки, 78%. Винятки становлять тодішні Росія, де було покарано 70% чоловіків, і Ісландія - цілих 90%!

Сейм Речі Посполитої остаточно заборонив переслідувати відьом 1776 року, російська імператриця Катерина ІІ зробила це роком раніше.

Скільки ж відьом і чаклунів було страчено на українських землях? Точної відповіді дослідниця не наводить, проте заперечує оцінку польського автора Богдана Барановського, який нарахував, правда без опертя на письмові джерела, 20 тисяч жертв.

Останній судовий розгляд в регіоні відбувся 1829 року, коли суд визнав наклепом звинувачення у відьомстві жительки містечка Липовець Катерини Мартиновської. "Жертвою" її "нападу" був місцевий священик Федір Булонський, який скаржився, що жінка хотіла його зурочити й кидала в нього... соломою та капустяним листям. Панотця судді не підтримали й наказали більше не турбувати суд через "вздор свій".

Фраза. «Відьомство стало специфічним злочином, для якого зовсім необов'язковими були жертви чи свідки, адже стосунки з Дияволом - уже такий серйозний переступ, що тільки за це відьом треба було карати на смерть».

Джерело: tsn.ua

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.