"Русская Православная церковь в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг."

Що читаємо? Збірник документів "Русская Православная церковь в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг." (Издательство Крутицкого подворья, Общество любителей церковной истории, Москва, 2009). Понад дві сотні документів з архівів Росії, України та Білорусі, абсолютна більшість - друкується вперше.

Що цікавого? У книжці безліч фактів і цитат, які просто чекають на те, щоб їх помістили у відповідні розділи Вікіпедії;)

Спочатку про те, якою РПЦ була перед війною. На початку війни РПЦ мала 3572 храми, причому дев'яносто відсотків їх знаходилися на щойно, протягом 1939-1940 рр., приєднаних територіях - Галичини, Волині, Закарпаття, Буковини, Молдови, Західної Білорусії.

"Безбожник у станка" - жорстка сатира на релігію

Вже у 1938 році на території СРСР не було жодного православного монастиря. А за рік їх стало 64 - знову ж таки, завдяки "визволеним територіям". У Білорусі не залишилося жодної діючої церкви.

Для порівняння, на початку ХХ століття на території Росії було 49082 православних храми + 23593 каплички + 828 монастирів +245 духовних навчальних закладів...

До слова, удар по Римсько-Католицькій церкві був ще сильнішим. На весь Союз, до осіннього "визвольного походу" 1939 р. було 2 костели - в Москві, "для обслуживания дипломатического корпуса", та Ленінграді. До 1917-го католицьких храмів і капличок було близько 5 тисяч.

Вся ієрархія РПЦ в передвоєнні роки - це два митрополити (у Москві та Ленінграді) та два єпископи. На весь Радянський Союз!

Для порівняння, нині - тільки на території України маємо в УПЦ - 11 митрополитів, 18 архієпископів, 13 єпископів. А ще ж є УПЦ КП, УАПЦ, старообрядці, істинно-православні, низка менших юрисдикцій.

"Гонений на религию в СССР нет" - інтерв'ю митрополита Сергія (Страгородського) 

Церковне питання було однією з "наживок", яку гітлерівці кидали населенню Країни Рад. За перші два роки окупації було відкрито 7547 храмів, 29 монастирів.

Митрополит Алексій (Сіманський), місцеблюститель патріаршего престолу, згодом - патріарх РПЦ

І, скажу крамолу, якби не імперський комісар східних територій Альфред Розенберг з його безумовно цинічно-прагматичною політикою щодо унтерменшів, про російське православ'я ми б вже говорили тільки як про історичне явище.

Німецька політика толерування релігійності була викликом Кремлю, і Сталін його прийняв. Церкві дозволили провести собор і обрати повноцінного предстоятеля.

Правда, коли новообраний патріарх Московський і всієї Русі Сергій написав листа полковнику Карпову, голові Ради у справах РПЦ при радянському уряді, з проханням амністувати 26 архієреїв, засуджених у 30-х роках, виявилося, що живим лишився... один.

Архієпископ Орловський Ніколай (Могилевський) вийшов на волю. Решта були розстріляні або померли в ГУЛАзі.

Станом на 1 липня 1946 року в СРСР було вже 13215 діючих православних церков.

В книзі наводяться десятки документів, які свідчать, як поволі, з великими підозрами і обмеженнями радянська влада, керуючись рішенням найвищого партійного керівництва, почала залучати православних для опору окупантам. Віруючі, священики та владики проводили велику патріотичну роботу, часто з ризиком для життя.

Так, у вересні 41-го нацисти розстріляли настоятеля церкви Миколи Набережного на київському Подолі архімандрита Олександра (Вішнякова) та протоієрея Павла Остренського - за читання і розповсюдження пастирського листа митрополита Сергія (Страгородського), в якому предстоятель РПЦ прямо закликав до спротиву "фашистской вражеской силе".

Коментарі щодо документів, де йдеться про складний процес відродження православ'я на окупованій території УРСР, упорядники (доктор історичних наук Ольга Васильєва та священник РПЦ Ілля Соловйов) є часто негативістськими, що загалом відповідає сучасному російському тренду - якщо не знаєш, що сказати про Україну та українців, - кажи погане, не помилишся.

Сильвестр Ольшевський - родич Петлюри, який став святим РПЦ

Наприклад, про загибель екзарха Української автономної православної церкви митрополита Алєксія (Громадського) написано, що він 5 травня 1943 року загинув від "бандитов-бендеровцев" (орфографія видання, до редколегії якого входять 4 доктори наук і 1 академік збережено).

УАПЦ митрополита Полікарпа (Сікорського) названо "неканоническим образованием" і "политической группой". Хоча в іншому місці визнається, що гауляйтер рейхскомісаріату "Україна" Еріх Кох видав указ про "подрібнення" як канонічно-промосковської УПЦ митрополита Алєксія, так "націоналістичної" УАПЦ митрополита Полікарпа.

Протодиякон Ігор Михайлов отримує бойову нагороду

Спостерігаємо святу простоту авторів і в оцінці післявоєнних подій. Вони пишуть, що більша частина українських православних парафій "относительно безболезненно" увійшла в МП. Правда, в наступному реченні все-таки фіксується, що архієреї були або репресовані, або втекли на захід. Нічого собі "безболезненно"!

Неопалима церква. Як "саморозпустилася" УГКЦ

Ліквідація греко-католицької церкви на Галичині, Закарпатті, а також у Румунії та Словаччині, оцінюється дослідниками цитатою наче з геополітичного бойовика - "Ватикану нанесён ощутимый удар... римско-католическая церковь лишилась сфер влияния". Про населення, про долю архієреїв та монахів - нема й мови.

Не менш дивним є зауваження, що у Кремля не вийшло конструктивного діалогу з уніатами, які приїздили скаржитись на закриття храмів і монастирів, націоналізацію друкарень тощо. А що їм залишалося робити?..

Німецькі "визволителі" в гостях у братії Псково-Печорського монастиря

Актуальним, з огляду на спроби Москви створити русинську проблему на Закарпатті, видається листування представників духовенства Закарпатської Руси. У 1944-му, від імені "всего нашего русского православного народа" вони звернулися до Сталіна з проханням прийняти край у СРСР у формі "Карпато-русской Советской Республики".

 Поки українці захищали Закарпаття, "карпато-роси" втекли на Захід

А далі в жанрі класичного доносу вказується, що донедавна "наш народ никогда не разделял и не соглашался с идеологией галицких, украинствующих". Наче о.Сидора, Затуліна та Табачника перечиталися!

І про партійну мораль.

Бачимо спецповідомлення прокурора Сумської області Нетименка про те, що секретар Середино-Будського райкому КП(б)У тов. Сень та інші працівники райкому витратили на особисті потреби більшу частину грошей, зібраних священиками та віруючими на оборону країни від фашистів.

У РПЦ Сталіна вже малюють на іконах

Партійці перерахували Держбанку СРСР майже 7 тисяч рублів, а понад 12 тисяч привласнили. Також вірні сталінці експропріювали для власних потреб 308 речей - білизну, сорочки тощо, зібраних селянами для червоноармійців. На жаль, у збірнику немає відповіді про долю крадіїв.

Фраза. "Сеперастическое (так в оригіналі - ІП) украинство в Карпатской Руси жило на двух хлебах: чешском и германском".

Джерело: tsn.ua