Спецпроект

Український визвольний рух. Збірник 14

З видання читач дізнається про те, як Євген Коновалець зміг об'єднати різні націоналістичні течії, чому бойовики Організації українських націоналістів проводили атентати та як до цього ставився митрополит Андрей Шептицький, якою була роль греко-католиків у визвольній боротьбі і чи мали націоналісти культ лідера.

Історики також розповідають про що дискутувала Галичина напередодні другої світової, як ОУН домовлялася з угорцями про кордони, хто брав участь у радянських винищувальних батальйонах та чому окремі вояки УПА "являлися з повиною".

Майже детективні обставини передачі рукопису Івана Дзюби з Києва до Мюнхена для опублікування та маловідома діяльність діяча українського визвольного руху, журналіста та історика Богдана Кентржинського теж варті уваги читачів.

Чотирнадцятий збірник "Український визвольний рух" продовжує серію наукових публікацій, започатковану Центром досліджень визвольного руху у 2003 р., які розкривають різноманітні аспекти історії українського визвольного руху ХХ ст.

Даний збірник складається із чотирьох тематичних рубрик:

"Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках"

У першій рубриці Михайло Ковальчук роповідає про діяльність Євгена Коновальця як очільника УВО та ОУН, особливо про його вплив та роль у консолідації неоднорідного націоналістичного середовища.

Заслуговує також на увагу теза Миколи Посівнича про те, що численні бойові акції ОУН 1929-1939 років стали наслідком зневіри молодих українців в можливості легальним шляхом домогтися здобуття української незалежності під час польської окупації .

В.о. директора Центру досліджень визвольного руху Василь Стефанів розповідає про візію митрополита Андрея Шептицького щодо тодішньої політичної ситуації, його непрості взаємини з діячами Організації Українських Націоналістів, адже вони не завжди бачили однакові шляхи до свободи. Досі малодослідженою залишається  участі та ролі греко-католицького духовенства у боротьбі українців за національну ідентичність, і саме тому читачам буде цікавий матеріал Стефаніва.

Харизматичне лідерство як складову ідеології ОУН розглядає у своїй статті Андрій Яців. Дослідження цікаве порівнянням ваги елементу харизми в ідеології Організації Українських Націоналістів та фашистських організацій тогочасної Європи. Використовуючи типологію, запропоновану відомим німецьким соціологом Максом Вебером та авторитетним дослідником інтегрального націоналізму Джоном Армстронґом, автор у своїй статті доходить висновку, що хоч в ідеології ОУН і були наявні деякі ознаки харизматичної організації, яскраво вираженого культу лідера, принаймні до 1939 р., не існувало.

Окремим аспектом українського визвольного руху міжвоєнного часу є ставлення представників різних політичних сил національного табору, в тому числі ОУН, до передвоєнної міжнародної ситуації. Цьому питанню присвячена стаття Марти Гавришко, яка акцентує увагу читача на драматичній проблемі української еліти Галичини при виборі можливого союзника напередодні війни. Авторка також звертає увагу читача на тогочасне обговорення можливого повстання проти польської окупації.

"Період збройної боротьби ОУН і УПА"

Галина Стародубець і Тарас Ремарчук висвітлюють різні аспекти боротьби радянського режиму проти українського визвольного руху - особливості формування та діяльності винищувальних батальйонів у 1944-1945 рр. і "явку з повинною" як один із методів кадрового знекровлення військових формувань ОУН і УПА.

Стаття Галини Стародубець містить цінні статистичні дані про чисельність та національний склад винищувальних батальйонів, їхню роль в ліквідації визвольного руху.

Тарас Ремарчук, зображуючи перебіг антиповстанських акцій радянської влади, дійшов висновку, що схиляння повстанців до явки з повинною мало ще й зворотну дію - з лав УПА відсіювався нестійкий елемент, а окремі бійці таким чином легалізовувалися, щоб потім здійснювати розвідувальні дії та диверсії проти радянської влади.

Стаття Олександра Пагірі присвячена міжнародній діяльності ОУН(б) в період Другої світової війни, а саме переговорам з вищим військовим керівництвом Румунії щодо співпраці і вирішення спірних територіальних питань між двома державами.

"Українська політична еміграція"

Перша публікація цього розділу - стаття Тараса Мурашка "Історія передачі рукопису "Інтернаціоналізм чи русифікація?" з України на Захід", що розповідає не лише про спогади безпосередніх учасників події, але й про майже детективні обставини передачі рукопису Івана Дзюби з Києва до Мюнхена для опублікування.

Наступна - наукова розвідка Юрія Черченка про маловідомого діяча українського визвольного руху, журналіста та історика Богдана Кентржинського.

"Огляд і рецензії"

Ігор Чорновол у рецензії на книгу Данієля Мендельсона "Загублені. Пошук шести з шести мільйонів" звертає увагу читача на дражливе питання невиправдано шовіністичного ставлення вцілілих галицьких євреїв до українців та "прогалини" в пам'яті перших, коли йдеться про їхню участь, наприклад, у допоміжній єврейській поліції під час нацистської окупації українських земель.

Тут також можна прочитати інформацію Віталія Манзуренка про пам'ятну відзнаку "Рейд УПА в Румунію 1949-2009", яка була вручена учасникам та дослідникам одного із закордонних рейдів УПА на територію Румунії (17 червня-2 серпня 1949 р.).

Надсилати наукові статті для публікації у збірнику можна на  history@cdvr.org.ua.

Із цими та попередніми публікаціями наукового збірника "Український визвольний рух" ви можете ознайомитися на сайті ЦДВР .

Автор - співробітник Центру досліджень визвольного руху (м. Львів)

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.