"Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945"

Переді мною колективна монографія "Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945" (Запоріжжя, видавництво "Просвіта", 2013). Автори – група запорізьких істориків під керівництвом професора Федора Турченка.

Чим ця книга може бути цікава для незапоріжців? Один зі шляхів пізнання масштабних процесів – погляд на них з регіональної точки зору.

Події Другої світової війни на Запоріжжі та політика пам’яті щодо них є доволі характерними для південно-східної України. Тут знайшлося місце і для героїзму, і для ганебних прорахунків, і для співпраці з окупантами, і для відчайдушного опору. Тому, роздивляючись те, що відбулося в окремо взятому краю, ми можемо зрозуміти загальні тенденції цього явища. Отже, такі роботи не можна назвати виключно краєзнавчими.

Пригадую свої шкільні роки. Реферат на тему "Запоріжжя у Великій вітчизняній віні". Рекомендований вчителями список літератури. Найновіші видання, до яких був реальний доступ – десь так року 84-го. Головне джерело інформації – добре всім знайома "Історія міст і сіл Української РСР", що її ініціював академік Петро Тронько.

Вхід на вокзал залізничної станції "Запоріжжя І" в роки війни

Сталінсько-брєжнєвська "чорно-біла" концепція тих подій досі панує в свідомості значної частини запоріжців, не кажучи вже про місцеву владу. А звідси – і погроми на "неправильних" музейних виставках, і 70-річні "ветерани війни", і "антифашистська" боротьба губернатора з антикварами на ринку (мовляв, ті, продаючи артефакти Третього Рейху, пропагують "самі розумієте що").

Власне, тому ідея створення цієї книги, можна сказати, лежала на поверхні.

Підсумки перепису населення частини м. Запоріжжя, здійснений вже під час війни німецькими окупантами 18 жовтня 1941 р.

До авторського колективу монографії увійшло 14 вчених, серед яких – 3 доктори, 8 кандидатів історичних наук. До речі, деякі з них мають протилежні погляди на окремі епізоди війни. Це могло тільки збагатити книгу.

"На жаль, навіть драматичний початок війни не примусив державу хоча б тимчасово пом’якшити тиск своєї репресивної машини на її громадян. Після 22 червня цей тиск навіть посилився. Нерідко заарештовували з причин, які в умовах війни виглядали дріб’язковими і недоречними.

Наприклад, Л. Блоха, працівника колгоспу з Осипенківського району, на шостий день війни схопили "за вихваляння меншовиків", майже рік тримали в ув’язненні та відправили надалі на спецпоселення до Башкирії.

За день до цього Запорізьке облуправління НКДБ арештувало письменника Г. Брасюка. Його звинуватили в написанні "аполітичних літературних праць, розрахованих винятково на темні й міщанські прошарки населення".

Під час роботи було використано матеріали п’ятнадцяти державних та трьох приватних архівів, сотень опублікованих збірок документів, статей, довідникових видань.

Не оминули автори й значної кількості усних спогадів та виданих мемуарів свідків подій. При цьому, звичайно, враховували суб’єктивний характер такого типу джерел.

У монографії використано рідкісні оригінальні фотоматеріали. Деякі з них публікуються вперше.

Медико-санітарна дружина Ленінського району Запоріжжя, кінець червня 1941 р.

Географічні межі дослідження охоплюють всю область, хоча увагу зосереджено на обласному центрі.

"Запорізький рахунок…" вийшов доволі незначним накладом – 600 примірників. До речі, особи, які виступили спонсорами видання, побажали залишитись невідомими.

В книзі можна зустріти і детальний опис бойових дій на території області, і так звану "історію повсякденності" запоріжців перед війною, під час та після неї.

Перейменування вулиць обласного центру - до війни і під час неї. Замість імені Маяковського окупанти увічнили... Тараса Бульбу

Вистачає і емоцій (куди ж без них, коли йдеться про війну?), і статистики. "Війна не зводиться до звитяги і жертовності, подвигів і зрад, сміливості і боягузливості, хоча вони є важливі її складові і про них необхідно писати з позиції історичної правди, яка ґрунтується на фактах. Війна – це суспільство в екстремальних умовах деформованої економіки, політики, соціальних відносин, спотвореної моралі".

Перед початком війни Запоріжжя було одним з індустріальних центрів Радянської України. Дніпрогес, металургійні гіганти – і це у вчорашньому глухому повітовому містечку. Здавалося б – жива ілюстрація переваг комуністичного ладу. Але інший бік медалі – репресії, нелюдські умови праці, низький рівень життя. Тому морально-психологічний стан населення був далекий від тих ідеалів, про які день і ніч розповідала пропаганда. На перебігу подій початку війни це не могло не відобразитися.

У таких бараках жили будівники Дніпрогесу, фото 1932 р.

Власне, тому літо-осінь 41-го – це стільки самовідданість та героїзм, скільки паніка, прорахунки та невиправдані втрати. Про неприглядні факти, такі як розгром 9-ї та 18-ї армій, в радянські часи не дуже любили згадувати. Натомість виникали міфи, що мали доводити загальноприйняту концепцію війни.

Яскравий приклад такого міфу – історія про "Комбата", запоріжця Олексія Єременка, якого начебто зображено на відомому фото. Підрозділ, присвячений йому, став однією з "родзинок" монографії. Хибність "легенди про Комбата" автор доводить з точки зору не лише історика, але й фотографа, використовуючи при цьому навіть математичні розрахунки.

Саме той "Комбат", фото Макса Альперта

Ще один показовий епізод початку війни на Запоріжжі – цілеспрямований підрив греблі Дніпрогесу. Величезна хвиля, що здійнялася після вибуху, стала причиною значних людських втрат. А практичної потреби в цій акції, на думку авторів, не було. До речі, дискусії про згадану подію й досі тривають на запорізьких форумах та в пресі.

Дніпрогес після підриву. Фото з альбому німецького офіцера, 1942 р.

На початку жовтня 1941-го року радянські війська залишили Запоріжжя, і на два роки край опинився під окупацією.

Присвячений цьому періоду розділ містить як аналіз функціонування нацистського "нового порядку" на території краю, так і необхідний в таких випадках погляд з точки зору життя простих людей.

"Факти свідчать, що становлення "нового порядку" на окупованих територіях супроводжувалося формуванням дивного адміністративного симбіозу: з одного боку, місцеві допоміжні управи виступали як низові структури нацистської політичної системи, з іншого, в умовах, коли ніяких інших не було – вони репрезентували населення конкретних регіонів окупованої країни.

Радянська нормативна система, економічні відносини, соціальне забезпечення, система харчування і продовольчого забезпечення, охорона здоров’я, освіта, нехай і у спотвореному та хаотичному вигляді, але продовжували існувати і за окупаційного режиму".

Відкриття мосту на Хортицю, 1943 р.

Опір, звичайно, був. Автори ділять його на три групи. І якщо перша з них (радянський рух) раніше за замовчуванням вважалась єдиною, то друга (національне підпілля) донедавна була "білою плямою" в історії краю (а для багатьох і лишається такою).

Однак дійсно масовою була третя, позаполітична течія, "яка не мала організаційних центрів, була значною мірою стихійною і ґрунтувалася на засадах загальнолюдської і релігійної моралі".

Адольф Гітлер та Еріх фон Манштейн. Запоріжжя, 1943 рік.

Неоднозначними були й події, пов’язані з контрнаступом Червоної армії та визволенням області. Героїзму тут вистачало, але знов постає питання про людський вимір. До втрат звичайних армійських підрозділів додалась ще трагедія так званих "чорносвитників", яких навіть не ставили на облік.

Наступ радянських військ на півдні Запорізької області, осінь 1943 р.

Не виправдалися сподівання на краще (порівняно з довоєнним) життя після перемоги. "Тож досвід, здобутий як до, так і після 1941 р., став у нагоді. Попереду їх чекав час пізнього сталінізму – напружена праця на відбудовах, голодомор 1946-1947 рр., "жданівщина" – і все це в потоці запевнень про щасливе життя радянських громадян".

Жінки та діти вітають Червону армію. Мелітополь, осінь 1943 р.

Завершується текст монографії додатком про роль війни у родинних історіях всіх співавторів. У цих двадцяти п’яти коротких біографічних довідках Велика війна вкотре постає крізь призму людських доль.

Щойно виданий "Запорізький рахунок…" в місті багато хто встиг традиційно охрестити "націоналістичною пропагандою". Або "ліберальною пропагандою". Однак є й чимало вдячних читачів.

Самі автори підкреслюють, що не претендують на істину в останній інстанції. Їхні завдання – скасувати радянську "монополію на правду", зруйнувати стереотипи, змусити говорити про війн не тільки завченими пафосними фразами. За їхніми словами, критиці з боку опонентів та дискусії навколо проблеми вони будуть лише раді.