"Почему у Грузии получилось". Книга російського економіста

Що читаємо? Книгу молодого російського економіста Лариси Буракової "Почему у Грузии получилось" (Москва, видавництво "Альпина Бизнес Букс", 2011).

Що цікавого? "Книга сообщает благую весть - "быстрые перемены к лучшему возможны" - и делает это доказательно, обсуждая опыт во многом похожей на нас страны. Сегодня в Грузии не более чем за полчаса можно оформить продажу квартиры, получить номера для автомобиля, зарегистрировать фирму или НКО и для этого не потребуется даже печати и уставного капитала. Полицейские работают так, что не все закрывают на ночь свои машины, а гаишники не берут взяток хотя бы потому, что ГАИ распущена...".

У заголовку книги невипадково немає знаку питання. Авторка це питання для себе з'ясувала і дає можливість упевнитись у цьому цікавим - а що ж насправді відбулося в Грузії.

На обкладинці книги - скляна будівля поліцейського відділку. Предмет гордості Міхеіла Саакашвілі та міністра внутрішніх справ Вано Мерабішвілі.

"Высокий уровень доверия полиции обусловлен многими факторами, прежде всего честностью и порядочностью личного состава, изменением порядка регистрации преступлений (любая информация о факте совершения преступления является основанием для начала предварительного следствия) и резким снижением уровня преступности. Например, в последние 5 лет произошло немыслимое ранее - трёхкратное (!) - сокращение числа тяжких преступлений против личности (убийств, умышленного причинения тяжкого вреда здоровью, изнасилований, грабежей)".

А так виглядає будівля центрального апарату Міністерства внутрішніх справ

Звільнення майже 40 тисяч співробітників, гарний відбір нових кадрів і щоденний контроль за ними призвели до того, що поліція вийшла на другу позицію - за церквою - в рейтингу суспільної довіри (87%). І навіть застосування сили 26 травня, у день незалежності, навряд чи змінить порядок цифр. Грузини, слава Богу, навчились відрізняти, хто є ху.

У передмові Євген Ясін, екс-міністр економіки РФ, науковий керівник "Высшей школы экономики" відзначає, що найбільше йому смакує в грузинських реформах. Не напрямок і не відсотки зростання, а здоровий глузд: "Если качество и безопасность лекарства уже проверены в США или ЕС, то дополнительная их проверка в Грузии означает только дополнительные издержки, от которых можно безболезненно отказаться. Во многих грузинских реформах я вижу не столько радикализм, сколько честность: признание того, что многие государственные институты не служат и в обозримой перспективе не смогут служить своим целям".

В книзі кілька смішних епізодів, пов'язаних зі спробою реформаторів з'ясувати, чим конкретно займаються ті чи інші чиновники, які дісталися в спадщину від доби Шеварднадзе.

В одному з міністерств жоден з управлінців не міг сказати, чим конкретно він займається. А коли начальника попросили привести підлеглих, то виявилося, що кілька десятків бюрократів просто відсутні - мовляв, вже четвер - "вони всі роз'їхались по селах".

Масштаб "чистки" апарату вражає. Приміром, у тбіліській мерії з 2500 працівників залишили 800. Міністерство захисту навколишнього середовища та природних ресурсів "схудло" втричі - з понад 5 тис. до 1700 осіб. В одному тільки департаменті лісового господарства безболісно для процесу урядування звільнили тисячу людей!

Чи треба казати, що зарплати тих, хто залишився, і тих, хто прийшов працювати - за конкурсом, без хабарів і блату, виросли навіть не в три рази, а більше. Не кажемо вже про ефективність.

На момент "революції троянд" зарплата міністра складала еквівалент 63 доларів, пересічного чиновника - 17. Тоді як прожитковий мінімум був 44 долара!

Вже через рік після початку реформ, члени уряду стали отримувати до 1800 доларів, а найдрібніші клерки - 70 у.о.

Але до "пряника" додано "кнута". Цю зарплату треба не висиджувати, а заробляти. Водночас перекрито можливі корупційні шпаринки, ведеться моніторинг фінансового стану держчиновників, час від часу декого провокують на хабар. Той, хто повідомить про таку пропозицію - отримує подяку, той, хто візьме гроші - сяде.

Нещодавно екс-спікер і полум'яна опозиціонерка Ніно Бурджанадзе заявила в Києві, що в Грузії існує і активно росте так звана "елітарна корупція", і за цим явищем стоїть сам президент Міхеіл Саакашвілі.

"Прежде всего, даже критики признают, что уровень бытовой коррупции снизился. И это уже само по себе важно. Что же касается так называемой элитарной коррупции, то нужны конкретные примеры. За несколько лет, в течение которых время от времени в адрес властей звучат такие обвинения, никто пока не смог привести ни способа оценки феномена "элитарной коррупции", ни её подтверждения.

По данным Глобального коррупционного барометра, среди 86 стран Грузия занимает второе место по доле респондентов, считающих, что усилия правительства в борьбе с коррупцией эффективны (77 процентов), и на первом месте по доле респондентов, считающих, что за последние 3 года масштабы коррупции снизились (78 процентов)".

Десятки високопоставлених чиновників, які думали, що антикорупційна програма і передвиборчі оіцянки президента - це просто слова, загриміли до в'язниць. Де, між іншим, на них чекали - зробили нормальні ремонти і ліквідували владу "злодіїв у законі". В останнє теж не всім віриться, але факт: у Грузії "воры" вже не впливають на життя країни. Одні - за гратами, інші - у бігах, зокрема і в Україні...

В першій частині книги авторка відповідає на найтиповіші закиди, які звучать стосовно грузинських реформ.

Приміром, поширеною є думка, що успіх реформ - ніби річ відносна і десь самоочевидна, бо ж Грузію захід завалив дешевими кредитами та грантами.

На думку дослідниці, ситуація виглядає не зовсім так: "Внешнюю поддержку получают более 180 стран мира, и далеко не все они демонстрируют сопоставимые с грузинскими темпы экономического роста... В 2004-2007 годах Грузии была предоставлена ОПР [официальная помощь развитию] в размере 298 долларов на душу населения (в ценах 2005 года). За тот же самый период помощь в больших размерах в пересчете на душу населения получили 44 страны мира. Однако темпы прироста ВВП на душу населения выше, чем в Грузии, оказались только в одной из них - в Армении".

Або часто доводиться чути - "В Грузии никто не работает. Безработица колоссальна, она доходит до 70 процентов".

Буракова коментує це так: "Уровень безработицы высокий, это правда. По данным статистической службы Грузии, он составляет около 17 процентов. Откуда же берется фантастическая цифра 70 процентов? Дело в том, что некоторые грузинские эксперты предлагают считать безработными всех, кто по статистике входит в разряд самозанятых, а занятыми - только наёмных служащих. Кстати, "безработными" нередко себя считают бывшие госслужащие, ставшие, например, таксистами и зарабатывающие больше, чем была их официальная заработная плата на прежнем месте".

На правах свідка: в Тбілісі жорстка критика глави держави з вуст опозиції чи пересічних городян - річ буденна. Йому закидають неймовірні і часом жахливі речі, аж до фізичного усунення супротивників. Але ніхто всерйоз не критикує Саакашвілі за корупцію, приватизацію, привласнення яких-небудь держдач чи нечесні тендери. Немає цього.

Економіст Буракова переконлива і в політичній дискусії. Скажімо, на популярне твердження - в Грузії "всі ненавидять Саакашвілі", вона наводить стовпчики цифр, які переконують, що це не так. У 2008-му, через чотири роки реформ, президент на позачергових виборах отримав у першому турі 53,5% голосів, а правляча партія через кілька місяців - на 5% більше.

Зверніть увагу - ці голоси отримані після надзвичайно болючих реформ, які зачепили практично кожну родину. Але темп змін виявився напрочуд високим і після розчарування через, приміром, втрачену роботу, грузини встигли побачити, що держава поступово стає сервісною службою для громадян.

Звучить фантастично, але громадяни Сакартвело можуть за день отримати водійські права, паспорт чи посвідчення особи, не виходячи з дому отримати всі потрібні вписки з документів БТІ тощо. Система вибудовується так, щоб мінімізувати незручності, звести людський фактор, зокрема, й надання преференцій чи вимагання хабарів до нуля.

"При советской власти коррупция в Грузии считалась абсолютно естественной, неотъемлемой формой существования государства... За последние шесть лет ни одна страна в мире не очищалась от коррупции столь быстрыми темпами, как Грузия. Занимая в 2003 году 10-е место с конца в рейтинге восприятия коррупции Transparency International, к 2009 году она поднялась на 66-е место из 180. За тот же период Россия проделала обратный путь: в 2003 году она была на 38 позиций выше Грузии, а к 2009-му отстает от нее на 80 позиций, занимая 146-е место в мире".

Архітектор грузинських реформ Каха Бендукідзе

Видання докладно описує численні приклади модернізації по-грузинськи - від дебюрократизації через приватизацію до лібералізації. Як пожартував Каха Бендукідзе, один із творців грузинського дива, - "продається все, крім совісті".

"Генеральный прокурор всячески блокировал все попытки повысить ему зарплату, потому что понимал, что его коррумпированный предшественник будет в таком случае получать пенсию гораздо больше, чем у него была зарплата", - не без гумору згадує Бендукідзе.

Вулична опозиція, орієнтована на екс-спікера Бурджанадзе, частіше згадується в світовій пресі, ніж парламентська

Прикметно, що найгучніше волають про "фашистський режим" ті (зокрема, Бурджанадзе), хто не ризикує звернутись за підтримкою своєї позиції до людей - ні під час виборів президента та парламенту, ні під час місцевих виборів у 2010-му.

І якщо раніше столиця вважалася вотчиною опозиції - візуально, справді, здавалося, що Саакашвілі в Тбілісі не надто толерується, то тепер довіра городян на його боці - свідченням цього є 65,8 відсотка голосів у кандидатів від правлячої партії до сакребуло (міської ради) плюс мером обрано 35-річного Гігу Угулаву - праву руку президента.

Популярним твердженням критиків реформ зліва є те, що Грузія "демонтувала соціальну державу". Це не так. Грузини просто перестали лукавити і стали жити на ті гроші, які заробляють. Зовнішні ж запозичення не проїдаються, не роздаються людям, серед яких справді чимало нужденних, а вкладаються, передусім, в інфраструктуру.

Співробітник Інституту економічного аналізу Лариса Буракова

Авторка цитує впливового політика з партії Саакашвілі Гігу Бокеріа - "Мы не должны забывать, что мы живем в такой стране, где [бывшие] власти не могли обеспечить и пенсию в 14 лари (около 7 долларов. - Прим авт.). Мы смогли покрыть эту пенсионную задолженность - и мы удвоили пенсии (с 14 до 28 лари), и теперь мы снова увеличиваем пенсии на 10 лари. Это факт... Это то, что может сделать грузинское государство на данном этапе. Все остальное - демагогия и популизм. Невозможно, чтобы за два дня Грузия стала Швейцарией".

Команда Саакашвілі, не вагаючись, зламала систему, за якою 94% всіх пенсіонерів отримували менше семи доларів. Тоді як у кількох тисяч "колишніх" - корумпованих міністрів, депутатів, суддів та інших представників шеварднадзевської номенклатури - пенсія була в 220 разів більшою. Воістину, всі люди рівні, а деякі - рівніші...

Цю паранормальність було ліквідовано. "Если в 2003 году минимальная пенсия составляла 6,5 доллара, то в 2006 году - после двух повышений уже 21 доллар. В 2009 году размер минимальной пенсии достиг 48 долларов".

Хай би критики ліберальних реформ і захисники "соціальної держави" показали б іншу країну, яка б без нафти і газу змогла за п'ять років змогла підняти розмір пенсій у сім разів.

Кілька років тому, коли Лариса Буракова ще не знала, що напише цю надзвичайно вчасну книгу, слухаючи батоно Бендукідзе, вона мріяла про посаду державного міністра з координації реформ. Після прочитання цієї книжки я також мрію про це.

Фраза. Ідею відкрити людям Грузію та досвід реформ підхопив і великий одесит Михайло Жванецький: "У меня просто слёзная просьба: откройте нам Грузию. Это я говорю уже "туда". Это я говорю просто вот в очко телекамеры. Дрожащее очко телекамеры... Трепещущее очко... Откройте нам Грузию! Все говорят, что у них внутренняя политика умнее внешней. Все говорят, что они уничтожили коррупцию. Все говорят, я не знаю, прочесть об этом негде. Все говорят, что они там ГАИ как-то ликвидировали. Что у них в министерстве молодые люди министрами служат, им по двадцать семь лет. И по нескольку человек - состав министерств. Что нам мешает позаимствовать, подсмотреть в скважину, что там происходит? Сообщите нам, что там происходит. Оттого, что об этом не говорят, ощущение, что там рай".

Джерело: tsn.ua