КГБ проти українських дисидентів. Справа "Блок"

4 січня 1972 року о 21:20 у потягу Москва - Прага за неправильне заповнення документів прикордонники затримали громадянина Бельгії Ярослава Добоша. Тимчасово, до з'ясування обставин, затриманого поселили в готелі "Україна" у прикордонному містечку Чоп.

"Випадкове" затримання в поїзді було інсценоване КГБ, який насправді вже кілька днів "вів" бельгійського туриста. Добош зацікавив чекістів після того, як у Києві зустрівся з літературознавцем Зіновією Франко, дисидентом і об'єктом справи "Блок".

Цікавість переросла у підозру, коли Добош попросив Зіновію зв'язати його з іншим об'єктом цієї справи - Іваном Світличним.

Іван Світличний - один із моторів тодішнього дисидентського кола. Не дивно, що КГБ активно відстежував його контакти

За підозрілим туристом встановили стеження, яке підтвердило, що під час прогулянки Львовом він намагався виявити "хвіст".

Під час митного контролю на станції Чоп серед речей Ярослава Добоша виявили записку з іменем ще одного об'єкта "Блоку" - поета Ігоря Калинця. Цього було досить, аби турист із підозрюваного став затриманим.

5 січня 1972 року кагебісти, маючи на руках санкцію прокурора Львівської області, провели особистий обшук Ярослава Добоша.

"На пропозицію видати наявні в нього документи, які вивозилися з СРСР за кордон, - звітували чекісти керівнику компартії УРСР Петру Шелесту, - іноземець пред'явив металеву коробочку із вкладеними в неї вісьмома фотоплівками, які він, згідно з першою заявою, отримав від невідомої особи у Львові. На фотоплівках відзнято "Словник українських рим", автором якого є Караванський С., котрий перебуває в ув'язненні".

Крім того, в Добоша виявлено фото засудженого Валентина Мороза та об'єкта справи "Блок" Василя Стуса.

Під час "бесіди" з органами безпеки іноземець визнав, що намагався в Україні отримати інформацію про заарештованих представників інтелігенції та вивезти книгу Караванського для друку за кордоном.

Чекісти зафіксували, що на завершення Добош заявив, що "протестує проти арештів Мороза, Караванського та інших письменників і наукових співробітників, які нібито боролися за українську мову і культуру".

Затримання на кордоні дало КГБ необхідну ланку для подальшого розгортання власної політичної гри.

Ярослав Добош, студент Лювенського католицького університету, член Спілки української молоді, який вивозив заборонений самвидав, став уособленням безпосереднього зв'язку руху опору в Україні із закордонними націоналістичними центрами. Тож радянська пропаганда тепер змогла представити дисидентів як "націоналістичних наймитів" та "запроданців капіталістичного Заходу".

Підготувавши ідеологічну платформу та зібравши від липня 1971 року (початку операції "Блок") вдосталь інформації, чекісти перейшли до активних дій - масових арештів дисидентів.

Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го

Хвиля репресій 1972 року мала поставити остаточну крапку в існуванні руху опору в Україні, тому була особливо масштабною, а вироки засудженим - особливо жорстокими. Тільки в перший місяць цього року заарештовано близько 20 дисидентів, серед них найвідоміші і знакові постаті - В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Стус, Іван Гель, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура.

Редактор самвидавного журналу "Український вісник" в слідчому ізоляторі КГБ. Фото - архів СБУ

Загалом протягом 1972 року заарештовано близько 100 осіб, 89 із них засуджено за антирадянську діяльність.

Проте в КГБ розуміли, що самими тільки арештами зламати рух опору в Україні не вдасться, адже на заміну одним з'являться інші. Дисидентський рух не був чисельним (за даними самвидаву, його активістами були близько 600 осіб), не мав розгалуженої структури, яка охоплювала б усі прошарки суспільства (це були майже виключно представники інтелігенції).

Небезпека для режиму полягала в іншому: основу руху становили високоморальні люди, слова яких були значущими для всього суспільства. Тож їх недостатньо ув'язнити, адже так вони можуть перетворитися на мучеників, які навіть з-за ґрат впливатимуть на інших. Затриманих треба зламати психологічно, змусити відмовитися від своїх ідей, від своїх товаришів, від самих себе.

Обставини раптового затримання, перебування у в'язниці під час слідства і жорстокі судові рішення мали послужити цьому. Тож чекісти 1972 року намагалися повторити "подвиг" своїх попередників з 1937 року, коли багато підсудних визнавали все необхідне владі, зрікаючись власних поглядів.

Натомість як заарештовані дисиденти, так і ті, що ще залишалися на волі, майже відразу розпочали боротьбу за відстоювання своїх прав.

Поет і літературний критик був заарештований 13 січня 1972 року. Архів СБУ

"Люди добрі, дуже вже негаразд ви чините... - так починав свого листа від 23 січня 1972 року керівникам компартії Василь Стус, який вже десять днів перебував у в'язниці. - Спам'ятайтеся, люди добрі. Після нас із Вами потопу не буде, а "буде син, і буде мати, і будуть люди на землі", і тоді Вашим дітям буде соромно за Вас. Твердо вірю, що через кілька років буде соромно і кожному з Вас за те, що ви чините не по правді".

Не мовчали й побратими затриманих, які залишилися на свободі.

Голова КГБ УРСР Віталій Федорчук 28 січня інформував керівника компартії УРСР Шелеста: "Оперативним шляхом отримані дані, що деякі об'єкти справи "Блок" та їхні однодумці на волі продовжують обговорювати питання розсилки телеграм з приводу арештів в Україні у різні радянсько-партійні органи і домовляються відправляти такі телеграми з різних міст республіки з метою створення видимості "масового протесту".

У Львові, за даними КГБ, таку роботу проводить Михайло Горинь.

У березні 1972 року кияни Євген Пронюк, Василь Лісовий та Василь Овсієнко підготували та поширили новий, шостий номер самвидавного журналу "Український вісник" , редактор якого, В'ячеслав Чорновіл, вже три місяці перебував у в'язниці. Таким чином вони намагалися не лише відвести від затриманих звинувачення у виготовленні цього видання, але й підхопити їхню ініціативу та інформувати громадськість про нову хвилю репресій.

Сподівання КГБ на те, що раптові масові арешти викличуть розгубленість і приголомшеність у середовищі дисидентів, поки не виправдовувалися. Не відіграла потрібної чекістам ролі і перша покаянна заява фігуранта справи "Блок" Зіновії Франко, опублікована 2 березня 1972 року в газеті "Радянська Україна".

Матеріали з архіву СБУ

Продовженням пропагандистської кампанії, спрямованої проти дисидентів, стала проведена органами безпеки у червні 1972 року прес-конференція з участю затриманого на початку року Ярослава Добоша. Він публічно засудив свою націоналістичну діяльність на Заході, розповів про зв'язки із заарештованими дисидентами.

Як КГБ намагався фальсифікувати спогади дисидента Данила Шумука

"Мене попросили зробити заяву такого змісту... - почав свій виступ Добош, - Виконуючи завдання ОУН, я 27 грудня 1971 року виїхав у Радянський Союз. В обумовлених місцях я зустрівся з І. Світличним, З. Франко і Л. Селезненко і при сприянні Селезненка зустрівся з А. Коцуровою. Усіх цих осіб я проінформував про антирадянську діяльність українських організацій на Заході і про те, що українські націоналісти у своїй діяльності співпрацюють із сіоністами, а від них я отримав політичну інформацію, яка була мені потрібна і документи... Запевняю радянський уряд, що ніколи в житті я більше не буду займатись антирадянською діяльністю, і, якщо мені дадуть можливість повернутись у Бельгію, то я ніколи не вчинятиму жодних дій проти Радянського Союзу".

"Покаяння" бельгійського студента

Матеріали прес-конференції під гучними заголовками "Українські буржуазні націоналісти - найманці імперіалістичних розвідок" КГБ розмістив у республіканських і обласних газетах та на радіо. Сам Ярослав Добош, помилуваний радянською владою, повернувся до Бельгії. Тут він відмовився від озвучених у Києві свідчень як від поданих під примусом.

Так закінчилася для нього ця справа, натомість в Україні її відголос лунав ще довго...

Автор: Володимир В'ятрович Джерело:  tsn.ua