Спецпроект

"Поручик Голицын". Бандерівсько-білогвардійський хіт

У пісні "Поручик Голицын" є український аналог, відомий іще з кінця 1940-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.

Історія — примхлива дама зі своєрідним почуттям гумору. Час від часу вона робить такі кульбіти, від яких аж паморочиться в голові. От був, наприклад, український гетьман Данило Апостол, а його нащадок Сергій Муравйов-Апостол — став одним з героїв повстання декабристів.

Інший Муравйов, Михайло, через майже століття керував більшовицькою армією, яка розправилась з військами УНР. Однак інколи витівки історії набувають геть чудернацьких форм...

Мабуть, усі знають російський романс "Поручик Голицын". Свого часу його виконували багато російських співаків-бардів, але найвідоміше виконання Олександра Малініна. Ця пісня стала своєрідним гімном білогвардійської романтики.

Однак самі білогвардійці з еміграції цього романсу не знали. Немає його й у старих збірниках пісень та романсів. Ніхто з ветеранів денікінської, врангелівської чи колчаківської армій не пригадували "поручика Голицына".

Українське підпілля в армії Врангеля

Перші згадки про цей твір датовані кінцем 60-х — початком 70-х років. На екрані пісня з’явилась у радянському фільмі "Заговор против страны Советов".

Ще романс нібито мав звучати у фільмі "Нові пригоди невловимих", який вийшов на екрани у 1969 році. Однак у фінальній версії білогвардієць поручик Пєров, ад’ютант полковника Кудасова, виконує романс "Русское поле".

Про те, звідки взявся білогвардійський романс, якого не знають самі білогвардійці, відзняті документальні фільми й  написано безліч дослідницьких статей. Однак у жодній з них так і не було однозначних відповідей.

Але, як виявилось, у російського романсу  є український аналог, відомий  ще з кінця 40-х років. Найцікавіше  те, що прототипом відомого російського  романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.

Дайджест публікацій "Історичної Правди" про УПА

Український повстанець Микола Матола написав пісню "Друже Ковалю" у 1949 році, а вже потім, в 60-ті роки, вона була перекладена російськими виконавцями і стала "білогвардійською".

У пісні "Друже Ковалю" описується розмова  двох повстанців про нелегку боротьбу, яка майже не має шансу на перемогу. Мелодія пісні один в один збігається з мелодією російського романсу. Хто не вірить, знайдіть в "Ютюбі" й порівняйте.

Попри все, навряд чи варто заводити суперечки (як це часто буває), чия це пісня. Хай росіяни її співають як гімн "білої гвардії", а українці — як повстанську пісню. Більше того, цю пісню можна співати разом. Заради експерименту з’єднати обидва тексти, взявши з кожного через рядок. От що вийшло:

Четвертые сутки пылают станицы,

Сльозиться  у схроні зволожений мур.

Не  падайте духом, поручик Голицын,

...Бо  дуже нелегко й мені самому.

За  павших друзей, за поруганный кров наш,

Коли  запалає Вкраїна в огні.

Поручик Голицын, к атаке готовьтесь,

На славу Вкраїні, на вічні віки!

А тепер  уявіть, що в 1919 році "біла" Добровольча армія генерала Антона Денікіна й Січові стрільці Симона Петлюри, замість того, щоб воювати одне з одним — об’єднались. Уявіть, що обидві армії спільним фронтом рушили проти більшовиків...

Росіяни - для України. Україна - для росіян

Історія була б зовсім іншою. Україна цьогоріч тоді б святкувала 95-ту річницю незалежності, а Росія — була б демократичною, європейською країною. Але історія не терпить жодних "якби". А решту, як каже наш Президент — додумайте самі...

Джерело: "ОГО"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.