Іван Вакарчук про математику в історії: "Хвилі українізації повторюються з періодичністю в 70 років. Чи нам мовчати, сподіваючись на поворот колеса Фортуни, і кількадесят років чекати наступної фази? Чи творити по всій державі громадські самоорганізаційні структури і знайти точку динамічної рівноваги?"

9 березня 2011 року в Каневі Ніколай Азаров (котрий родом із Калуґи), з превеликою втіхою закликав нас, підвладних йому українців, молити Господа за Вкраїну "в останню, тяжкую минуту". Бо вона вже, на його думку, настала. І сказав, що це такий "Заповіт" Шевченка. Коли ті слова з іншого вірша: "Чи ми ще зійдемося знову?".

Час нагадати, що Шевченко може стати для наших сучасників зразком успішності. Як іще назвати людину, котра спромоглася перекодувати свій народ, а пам’ятники якій стоять по всьому світу? Живий Шева значно ширший, ніж депресивний дідуган із позеленілих пам'ятників.

Первісна мета Міжнародного жіночого дня - боротьба за права - потонула в Україні у морі квітів. 8 березня чоловіки звично повторять жінкам чудові слова, які наступного ж дня забудуть на ще один рік. І це лицемірство називають у нас жіночим святом...

Зал був переповнений: люд сидів не тільки на додаткових стільцях, що були занесені до залу звідусіль, але й на підвіконнях, і просто на сходах... Розлетілися 50 фотографій та 50 саморобних значків з портретом великої людини.

На хвилі ювілейного фіміаму, важко розгледіти реальні обриси першого й останнього президента СРСР. Дарма що його життя задокументовано: 99% історичної пам'яті все одне складається зі штампів та міфів...

Завдяки боротьбі радикалів за "ще кращі" реформи зміни суспільного устрою провалилися. І зрештою саме общинні селяни повалили самодержавство. Більшовики зробили на них ставку і перемогли. Всі інші суспільні сили не змогли об'єднатися і програли. (рос.)

Основні наголоси вітчизняної історії розставлено на подіях, котрі фіксують образ Вічного невдахи-українця. Назріла потреба в зміщенні акцентів і висвітленні білих плям. Тому благоліпна Табачникова ініціатива щодо переписування підручників заслуговує на всебічну увагу.

Та війна пам’ятників, котра триває в країні вже не перший рік, лише підкреслює, наскільки для них важливим є перевести все твоє незадоволення ними в площину боротьби з привидами історії, спрямовуючи твоє незадоволення і твій спротив не на міську чи обласну раду, а на меморіали та бюсти.

25 лютого 1871 року народилася Леся Українка (Лариса Косач-Квітка) – перекладач Карла Маркса і засновник "петлюрівської" партії, нащадок боснійських герцогів і творець літературної мови, реаніматор Галичини і "чи не єдиний мужчина" в українській літературі.

Історія як мозаїка амбіцій та інтересів. Радянська Україна між "донецькими" і "днiпропетровськими". Незалежна Україна між старими і новими лідерами регіону. Ключові фігури - Артем, Мельников, Дегтярьов, Масол, Симоненко, Рибак, Звягільський, Бойко. І, само собою, Віктор Янукович...

"Когда-то, лет пятьдесят тому назад, было хоть caffe Greco на Condotti, где по традиции собирались все приезжавшие сюда русские: здесь можно было видеть Гоголя, Иванова, Боткина, Тургенева, Толстых, Брюллова...".

Такий в тюрмі звичай, що в'язні виписують або вишкрябують на стінах своє ім'я чи прізвище. Навіть під відпалою штукатуркою можна було вичитати чиєсь прізвище чи ім'я - ті, що були написані фарбою. Мінялись окупанти, а в'язниці були повні.

Ось уривок вірша, котрий 23 лютого радить декламувати рекомендований Міністерством освіти України збірник "Сценарії шкільних свят": "В сорок пятом в мае / вопреки уставу караульной службы / мы салютом личным подтвердили / славу РУССКОГО оружия"...

Пан професор описав сьогоднішній стан українськості. Головний акцент на тому, що вирішальною є не проблема "Хто такі українці", а "Чого вони хочуть". Успіх країни залежить від цінностей, які мотивують діяльність кожної людини.

Задекларований процес відновлення історичної правди перетворився на тиражування пропагандистських сюжетів, які часто-густо не мають нічого спільного із реальними подіями. Фактично, ми маємо радянську історію із зворотнім знаком. І певна частина нашого суспільства по-справжньому бажає бути одуреною.

Ідеолог ОУН Дмитро Андрієвський з Полтавщини ще у 1928-му визначив, якими мають бути риси члена організації: "не підпорядковує себе настроям і відрухам натовпу, але вміє стати над ним та накидати йому свою думку, свою волю". І жодної демократії.

Наших пращурів знали чи то як Маєцьких, чи то як Маяцьких. За столипінських часів селянам масово видавали паспорти, і родину мого прадіда Прокопа Тимофійовича записали Медведєвими, як і добру половину села. Була така традиція в "тюрмі народів"...

"Проблема українців у тім, що двадцять років тому їм була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєю державністю"- про це заявив російський історик Олександр Колпакіді.

"...Гальперович вдарив не тупим боком, а гострим, і я подумки відмітив, що шаблю він тримає не вперше. Рубав не по шиї - по тім'ю. Жертви без жодного звуку падали ницьма із розколотими черепами, червона юшка бризкала Яші на чоботи й галіфе...
- Нє вєрітє? Клянусь вам. Я готов зємлю гризть!
- Вона не твоя, - сказав Вовкулака."