Спецпроект

Нелегко бути Мазепою в Росії... 5 років тому убили журналістку Політковську

Мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Відтак забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві, хотів поговорити...

Чисто російський злочин. Без приводу. Без причини. І, як засвідчує досвід 5 років, без покарання. Два постріли в жінку, яка, звичайно, не була об'єктивним спостерігачем такої звичної окові обивателя гидоти політичного життя її країни.

Анна Політковська була серед тих побутописців сучасної історії Росії, якій ніколи не знайдеться місця в підручниках історії. Трагедія бабусі Хазимат з села Чирі-Юрт, історія рядового Сичова, який втратив ноги після глумління над ним однополчан-"дідів", невигідна Кремлю правда про причини трагедії в Беслані, "маленький Сталін" - ставленик Путіна Рамзан Кадиров тощо.

Убивство убивці. Як полковник Буданов встановлював мир у Чечні

Українку за походженням (її дівоче прізвище - Мазепа, а батько родом з Чернігівщини) і журналістку в рівній мірі ненавиділи і в Кремлі, і в терористичних схронах десь у Дишне-Ведено. В Інтернеті і зараз можна знайти "списки ворогів Росії", де новоруські фашисти прямо закликають до розправи над людьми, якими країна повинна була по праву пишатися.

На київській презентації книги "Друга чеченська" 7 жовтня 2005 р., рівно за рік до загибелі. Фото Вахтанга Кіпіані

Серед них - і Політковська. Очманілі від крові й безкарності феесбешники в Чечні за кілька років до смерті імітували розстріл журналістки. Тоді з якоїсь причини система знищення інакодумців дала осічку. Цього разу кілер виконав поставлене завдання "розумно, толково, з мінімальною кількістю боєприпасів"... (так, якщо не помиляюсь, писали у звітах про проведені страти співробітники ЧК).

Чому Анну вбили - більш-менш зрозуміло. Проте, ніхто, крім замовників гучного вбивства, не може відповісти на питання - чому Політковську вбили саме зараз. Крім сюрреалістичного ("подарунок до дня народження Путіна") і параноїдального ("у всьому завжди винен Березовський") сценаріїв є ще десятки невідпрацьованих версій.

Справа честі російських журналістів - спробувати зрозуміти, що сталося. Тим більше, що перед очима сумний досвід українських колег, так і не довели до кінця історію з замовниками у справі про вбивство нашого товариша Георгія Гонгадзе. Ми-то з вами переконалися: не завжди найгучніша версія - правильна.

Я був знайомий з Анною Степанівною. Вона була гостем програми "Подвійний доказ" на "1+1", відтак мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Навіть забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві - віддавав відеокасету, хотів поговорити, але вона була заклопотана своїми журналістськими справами. Хто ж знав, що незабаром її не стане. 

Анна Політковська у Києві після зйомки в ток-шоу, присвяченому темі політичного тероризму 
 

Коли 7 жовтня 2006-го прочитав приголомшливу вістку про вбивство колеги, майже на автоматі взяв книгу, щоб подивитись на автограф, який вона залишила. Текст наразі не важливий, але дата... 7 жовтня 2005-го - рівно за рік до пострілу кілера.

Місяць тому у Москві затримали колишнього підполковника міліції Павлюченкова, якого вважають організатором убивства. Не знаю, чим закінчиться суд і чи буде він взагалі. Але чомусь впевнений, що мотивів тих, хто дав наказ на знищення опозиційної журналістки ми ніколи не дізнаємось. Тим більше, коли завтра президентом буде Володимир Путін, кагебіст, які колишніми не бувають, і сьогоднішній іменинник.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.