Коли бачиш на карті назви Тверська та Ямська – не розумієш, чи в нас Київрада, чи Моссовет. Чому московським візникам подобалися назви Тверська-Ямська – можна зрозуміти. Натомість позиція «Свободи» – здивувала.

Відзначаємо річницю закінчення війни, але чи ми зробили висновки? Чи світ зрозумів? Чи Європа і світ не роблять кроків назад? Коли сьогодні лідер країни, що веде війну проти України, і той лідер, який бажає будувати стіну проти мігрантів, святкують разом з іншими європейськими політиками, розуміємо наскільки крихким є мир.

Сьогодні багато оглядачів відзначають, що в повітрі знову з’явилося тривожне відчуття затягування у вир, якого ніхто не хоче. Ми дійшли до точки, коли вже неприпустимо заплющувати очі й відкладати рішення на потім, коли Європа і Захід просто мусять реагувати, якщо не хочуть знову завалити іспит з історії.

Теперішньому польському політичному керівництву комфортніше у паттерні жертви: "Польща ніколи не окуповувала України". Але такий спосіб мислення розриває усі зв’язки між причинами і наслідками подій міжвоєнного двадцятиліття. Польща виборола свою незалежність ціною української незалежності. Прийшов час сказати про це вголос.

29 жовтня 2018 року провідна польська щоденна газета "Rzeczpospolita" виходить із сенсаційним заголовком "Хочуть заробити на трагедії у Аушвіц – українська комп’ютерна гра під лупою прокуратури".

Іспанія закінчує етап політики так званої "історичної амнезії". Вона полягала в тому, що після падіння режиму диктатора Франсіско Франко, котрий правив чотири десятиліття, іспанці чергові чотири десятиліття мовчали публічно про минуле.

"Таємний щоденник Симона Петлюри" — це пропаганда. Не "м’яка сила", а саме пропаганда, тому що зроблена недостатньо витончено, місцями — корстубато. І оцінювати картину має сенс тільки як пропагандистський продукт, на який платники податків витратили 23,6 млн грн в рамках підтримки національно-патріотичного кінематографу.

18 жовтня 2010 року на сайті "Історична Правда" з'явились перші статті. За цей час опубліковано понад 11 тисяч текстів, підготовлено 7 книг, прочитано більше сотні публічних лекцій.

У 2018 році відбулася археологічна експедиція "Османська галера. Слідами турецьких флотилій у Нижньому подніпров'ї". На її підготовку пішло майже 8 років. Метою експедиції було обстеження пам'ятки, датування і підготовка її креслень. Виходячи з раніше піднятих знахідок, дослідники мали справу з турецьким човном XVII століття. Причини його загибелі залишаються незрозумілими й досі

Олена Антонів віднайшла мене у 1974 році в спеціальній психлікарні на території Смоленської в’язниці, де я відбував ув’язнення за "Невольницькі плачі". Списаний аркуш, знимка із зимовим пейзажем у Карпатах, і в постскриптумі: "Пишіть, що Вам треба. Чим Вам допомогти?".

25 червня цього року посол України в Австрії Олександр Щерба приїхав у невеличке село Вінден. Він мав від імені Патріарха Філарета нагородити орденом Миколая Чудотворця мешканку села Анну Хакль. Назва ордену невипадкова: 73 роки тому родина Анни врятувала двох утікачів із концтабору Маутхаузен.

Майже два роки минуло відтоді, як Україна, як держава і громадянське суспільство, відзначила траурну дату – 75 років із дня початку трагедії Бабиного Яру. Якою ми бачимо ситуацію через два роки? У справі увічнення пам'яті жертв Бабиного Яру виділилося три основних проекти.

Нещодавно депутат Європарламенту від правлячої у Польщі партії "Право і справедливість" Ришард Чарнецький дозволив собі на профілі в Twitter недружній випад на адресу України. Приводом став 1000-літній ювілей "здобуття" Києва Болеславом Хоробрим.

Цього року виповнюється 80 років Карпатської України. Так-так, цього, бо Карпатська Україна не була "одноденною державою", як люблять повторювати (думаючи, що українці повірять) деякі пропагандисти. Перший автономний уряд Карпатської України затверджений 13 жовтня 1938 року.

Доля українських архівів постійно перебувала десь на периферії уваги більшості громадян і виходила на перший план лише при необхідності: підтвердити стаж роботи, родинні зв’язки, провести пошук предків тощо.

Вже друге століття життя показує тенденцію, яку я чув від галичан: з Вас почали, а Нами закушували. З моєю позицією погодився нарешті Джон-Павло Химка, канадський дослідник Голокосту у Львові. Нарешті, коли на конференції в Берліні і після неї я запитав істориків: чи був би Голокост в Україні, як би не німецька нацистська ідеологія та агресія. Відповідали всі, запитання правильне, не був би!

Нещодавно стало відомим про прийняття Наказу Міністерства юстиції України "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5", яким значно звужуються права користувачів щодо копіювання архівних документів. Ці зміни забороняють копіювання майже усіх документів Національного архівного фонду, а щонайменше створених раніше за початок ХХ століття.

У молодіжних аудиторіях, з якими часом маю приємність спілкуватися, люблю проводити один простий експеримент: запитую, хто такий Володимир Щербицький. Молоді люди часто не можуть відповісти, в залі переважно піднімається кілька невпевнених рук. А це ж людина, яка керувала Україною майже 20 років! Він був на верхівці української радянської влади, обіймав посаду першого секретаря ЦК КПУ.

Після перемоги хорватських футболістів над російськими, а також резонансного "Слава Україні!" від Домагоя Віди український сегмент соцмереж захлиснула нова хвиля "хорватоманії".

28 червня Міністр Культури і дворазовий голос Майдану Євген Нищук оприлюднив результати архітектурного конкурсу. Публіці показали проект-переможець Музею Майдану. Він сподобався не всім. Чи журі не помилилося з вибором?