«Усе там, в Європі, було до взяття. Проте Пілсудський та його поляки призвели до гігантської, небаченої поразки справи світової революції» - написав Ленін

Ми з нею мільйон разів облазили колись усі ці "подвійні половинки", і в кожному місці, незалежно від того, лишилось там щось від тих часів чи ні, завжди чути її сміх, завжди видно її красиву пещену руку, яка махає цигаркою, її очі a la Орнелла Муті, її вилиці, губки бантиком і її скажену ауру-харизму, яка нікуди не поділась

ООН нагадує, що 9 серпня відзначався Міжнародний день корінних народів, а обрядовий календар УРСР вказує на день будівельника

Пропагандистський цвях глибоко засів у свідомості мешканців Варшави і перетворив на "українців" російських есесівців генерала Камінського

Вже пишучи цей заголовок, я починаю усміхатися, пригадуючи... Бо в тодішньому моєму житті ця зупинка була виходом у великий космос. Звідси починалося все – і Хрещатик, і школа, і гульки, і Бессарабський ринок, і театри, і підворітні, й кав’ярні, і Золоті ворота, і ЦУМ, і смажені солодкі «огірочки» на зупинці, й останній нічний тролейбус, і перший кооперативний магазинчик на сходах з мереживною білизною.

Про це не личить говорити в порядних товариства, до цього рідко зізнаються ті, які свого часу цим пишалися, про такі історії, здебільшого забувають тенденційні історики. Але мій дідо був комуністом.

Українці – громадяни Республіки Польща до сторіччя війни 1920 року та напередодні визначальної у цій війні битви за Варшаву написали звернення, яке «Історична правда» публікує у повному обсязі.

Те, що Росії Крим потрібен лише як військова база і вкладати колосальні кошти на його утримання вона не готова, - питання очевидне. Тому сьогодні РФ намагається використати анексований півострів як розмінну монету для торгівлі з європейськими державами.

Ця зупинка завжди була якоюсь незахищеною, зсутуленою, затисненою галасливим бульваром Лесі Українки та вулицею Мечникова. Проте її місце опинилося на перетині усіх найкрутіших та найпрестижніших київських перехресть. Вона стоїть, як "хрущівка", що вижила серед сучасних багатоповерхових "монстрів" - хоч і стара та занедбана, проте на умовному ріелтерському ринку дуже затребувана, бо ж – надпрестижний район.

Саме сьогодні, 24 липня, - ідеальна дата для святкування Дня прапора. 23 серпня слід залишити на згадку змови Молотова-Ріббентропа. У 100500 раз повторю свої аргументи.

Бульвар Лесі Українки, на якому розташувалась однойменна зупинка, з`явився у Києві в кінці 50-тих років минулого сторіччя. У хвості бульвар колись проклали на місці колишніх вулиць Засарайної, Щорса (тепер Євгена Коновальця ) та Печерської з Болсуновською. Печерська вулиця мала свою складну долю.

7 червня 1991 року могло стати чорним днем в історії залізничного транспорту України. Якби не професіоналізм, винахідливість і, скажемо чесно, героїзм працівників станції Гнівань рахунок жертв залізничної катастрофи міг іти якщо не на сотні, то на десятки…

Цей відомий памʼятник стоїть на бульварі Тараса Шевченка, причому стоїть трохи нечемно, спиною до киян, до центру Києва, і вже через плече, навздогін, махає нам рукою, мовляв, "бувайте". Щорс фактично покидає місто, виїжджаючи з Києва у напрямку проспекту Перемоги, як виїжджають тисячі киян ввечері в пʼятницю на вихідні.
Щорса історія таки потрохи випихає з нашого Києва. І хоча на бульварі Шевченка кінь із Щорсом ще стоїть, проте все ж людина на прізвище Коновалець таки його повалила

Поруч інституту був великий універмаг, Печерський. І там час від часу траплялися дива у вигляді імпортних товарів. Проте навіть коли ці товари з'являлися, і коли ти в боротьбі та навіть бійках доходив у кількагодинній черзі до омріяного прилавку, виявлялося, що купити їх на зарплатню інженера не завжди було легко. І дівчата придумали геніальний вихід

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.

В районі зупинок Печерського мосту закінчувалася домашня атмосфера і розбігалися дороги на всі ділові боки великого міста. Спортивні штани пенсіонерів, "тягнучки", халати домогосподарок у дрібні квіточки, немите волосся, тапочки, авоськи, ненафарбовані червоним губи, старі куртки, в яких ходили по гриби, сюди не доходили.
Якщо ти вже доїжджав до Печерського мосту, то одягнений був по-міському, відповідно тодішній моді або міським стильним тенденціям. Цей згусток транспортних зупинок з назвою "Печерський міст" був перепусткою у велике місто

Прочитав статтю Путіна щодо Другої світової. Треба визнати, талановита пропаганда. Й виглядає доволі стрункою для тих, хто не сильно орієнтується в історії

Зупинка «Вулиця Німанська» була місцевим епіцентром найважливіших життєвих потреб, матеріальних, фізичних і духовних. Районна поліклініка Печерського району, базарчик з красномовною неофіційною назвою «Яма», пункт ремонту взуття з відмінною репутацією, літні вуличні прилавки з дешевими помідорами та кілометровими чергами за ними, поворот на коротшу дорогу до Ботанічного саду та кінотеатру «Слава».