Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам’ять

20 червня 2021 року я надіслав листа Прем’єр-міністру Беннету із проханням не брати участі в пам’ятних церемоніях з нагоди 80-ї річниці Бабиного Яру (англійською мовою, з копіями Президенту Зеленському та деяким члена Кнесету). Я вельми коротко виклав мотиви своєї пропозиції, сподіваючись у подальшому (якщо буде потрібно) дати всьому більш детальне пояснення.

Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу. Він важко напрацьовується, іноді на це йдуть століття. В Україні – це сотні років боротьби за свободу під синьо-жовтим прапором та тризубом. Саме тому ті, хто не хотів України як незалежної держави, боролися проти цих символів, дискредитували, намагалися заборонити, карали за використання.

Події навколо ракетного есмінця «Дефендер» мають значно ширший і цікавіший контекст, ніж це здається на перший погляд. Особливо, якщо йдеться про історію. Свого часу британці вчили росіян плавати і воювати на морі. Учні виявились посередніми, особливих успіхів не мали, та ще й засмучували вчителів поганою поведінкою. У Кримській війні британці дали урок поваги до своїх учителів. Царська Росія його добре засвоїла і більше ніколи не наважувалась на прямий конфлікт з Британією.

Війна, що розпочалася 80 років тому, була прогнозованою. На неї чекали радянські шпигуни, німецькі генерали, британські дипломати, українські підпільники. Для ОУН німецький удар по сталінській імперії був історичним шансом. Націоналісти не мали сумніву, що Червона армія не встоїть. Як на людей – далеких від розуміння реального співвідношення сил та можливостей – переконаність надзвичайно самовпевнена. Але саме так і сталося того літа.

Безумовно, з точки зору історії було б невірно говорити про воєнні злочини та воєнних злочинців у XVIII столітті. Взагалі, поняття «воєнні злочини» з’явилось в науковому обігу у другій половині XIX століття – через сто років після різанини Суворова. Чимало імперій користувалися послугами кар’єристів і відвертих відморозків, а нерідко й просто дегенератів. Саме тому Суворов не є унікальним явищем своєї епохи

Досвід історії показує, що не можна залишати сусідів у біді – бо тоді їхні проблеми стають спільними проблемами. Ми ще раз наголошуємо на важливості інтенсивного діалогу Німеччини з Україною та іншими східними сусідами щодо спільного минулого

Якщо вже наші селянки хапають металодетектори і шурують у поле викопувати археологічні знахідки то, у нашій державі, з пам'яткоохоронною діяльністю, таки, справді кепсько...

Чоловіки виходять назовні і збирають кригу для топлення. Антон вирушає годувати поні, Димитрій – оглянути собак; Гупер розоряється на соньків, постійно оголошує час – зазвичай на чверть години більше, ніж показує годинник. Починаються потягування та взаємні привітання, приправлені напівсонним гумором. Вілсон і Боверс зустрічаються, у чому мати народила, біля раковини, наповненої снігом, і беруться натиратися до блиску цією студеною субстанцією

Щось дуже трагічне твориться довкола цього символу Голокосту та інших нацистських злочинів. Був час у радянській історії Бабиного Яру, коли його покинутих і недоглянутих могил влада намагалася не бачити. Сьогодні, коли вже повним ходом іде меморіялізація цього стражденного місця за фактично російським сценарієм, схваленим Меморіяльним центром Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), на зміну оптичному прийшло акустичне диво: остережних голосів влада не чує.

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.

Незабаром виповниться 80 років з часу проголошення української державності на Буковині. Ця сторінка з історії до сьогодні залишається невисвітленою та недослідженою, хоча, як свідчать тогочасні румунські та радянські документи, подія була резонансною.

Що для нації означає це ім’я? Передусім треба наголосити, що Євген Коновалець з’явився на суспільно-політичних обріях тоді, коли наш народ складав непрості іспити перед історією. Саме Є. Коновалець був одним із небагатьох національних лідерів, діяльність яких дозволяє сказати: на зорі минулого століття ми заклали основи державності, яку сьогодні обстоюємо й утверджуємо.

У тоталітарних режимів не лише майбутнє, але й минуле кожного року – нове

Неперевершений тюленячий суп Кліссолда, смажена баранина, порічкове желе, фруктовий салат, спаржа і шоколад – таким було меню. Із напоїв у нас крюшон із сидру, склад якого так і лишився для нас загадкою, трохи хересу та лікеру

Досягнення видатних результатів терплячою роботою – найкращий наочний урок для спраглого людства, адже те, що досягається генієм, хоча й привабливе, та все ж рідко може бути повчальним. Керівник наукового персоналу показує приклад, який краще за будь-які інші чинники підтримує той щиросердий дружній зв’язок, який вже є відмітною і благостивою рисою нашої громади.

Раніше не було можливості побудувати його зокрема у Торуні та Команчі. Зараз депутати сільської ґміни Яроцин, що у Підкарпатському воєводстві, вирішили встановити його у себе. Йдеться про спірний пам’ятник «Волинській різні», на якому, серед іншого, зображено дитину на вилах або сім’ю, що стоїть у вогні.

Історію Голодомору можуть розповісти не тільки архівні документи і спогади людей, що пережили геноцид, а й матеріальні артефакти — рушники, посуд, іграшки й особливо одяг. Часто він ставав способом порятунку, інколи його берегли як родинну пам’ять, однак часом вишита сорочка могла приректи на смерть.