За ці дні дуже мало вартого запису, життя триває спокійно і навіть дещо монотонно. Усі ніби в порядку, жодних ознак пригнічення. Судячи з зовнішнього вигляду, поні зараз у найкращому стані за весь час; те саме стосується і собак, окрім одного-двох.

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице. Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб.

Ситуація з обранням генерального директора Мистецького Арсеналу несе величезну загрозу сталості молодих українських інституцій у сфері культури. Через подібні ж ігри сьогодні майже паралізовано роботу Українського культурного фонду, що має дискредитовану Наглядову раду.

Ми б’ємо на сполох і закликаємо об’єднати зусилля, щоб відвернути загрозу знецінення державного герба України – Тризуба – через його заміну недолугим «великим гербом». Тризуб Святого Володимира, який формально є "малим гербом", сприймається в Україні і світі як повноцінний державний герб України і є довершеним у своїй досконалості.

Мене досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об’єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів. Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами?

Оптимальною є пропозиція законодавчо зафіксувати лише один чинний Державний Герб, знявши з нього ярлик "малий" і розпочавши процедуру внесення відповідних змін до статті 20 Конституції України. Більшість країн світу мають лише по одному гербу і жодних проблем не виникає

Ми пережили літо і половину зими, а попереду нас лежить ще половина зими і друге літо. Вже треба знати, наскільки ми готові в усіх аспектах; нам відомо становище з припасами та транспортом, і я особливо подякував офіцеру, відповідальному за припаси, та доглядачам тварин

48-річна жінка стала 13-м американцем, якого судили за державну зраду в Другій світовій війні, і шостою, яку визнали винною в єдиному злочині, згаданому в Конституції США - зраді своїй країні

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам’ять

20 червня 2021 року я надіслав листа Прем’єр-міністру Беннету із проханням не брати участі в пам’ятних церемоніях з нагоди 80-ї річниці Бабиного Яру (англійською мовою, з копіями Президенту Зеленському та деяким члена Кнесету). Я вельми коротко виклав мотиви своєї пропозиції, сподіваючись у подальшому (якщо буде потрібно) дати всьому більш детальне пояснення.

Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу. Він важко напрацьовується, іноді на це йдуть століття. В Україні – це сотні років боротьби за свободу під синьо-жовтим прапором та тризубом. Саме тому ті, хто не хотів України як незалежної держави, боролися проти цих символів, дискредитували, намагалися заборонити, карали за використання.

Події навколо ракетного есмінця «Дефендер» мають значно ширший і цікавіший контекст, ніж це здається на перший погляд. Особливо, якщо йдеться про історію. Свого часу британці вчили росіян плавати і воювати на морі. Учні виявились посередніми, особливих успіхів не мали, та ще й засмучували вчителів поганою поведінкою. У Кримській війні британці дали урок поваги до своїх учителів. Царська Росія його добре засвоїла і більше ніколи не наважувалась на прямий конфлікт з Британією.

Війна, що розпочалася 80 років тому, була прогнозованою. На неї чекали радянські шпигуни, німецькі генерали, британські дипломати, українські підпільники. Для ОУН німецький удар по сталінській імперії був історичним шансом. Націоналісти не мали сумніву, що Червона армія не встоїть. Як на людей – далеких від розуміння реального співвідношення сил та можливостей – переконаність надзвичайно самовпевнена. Але саме так і сталося того літа.

Безумовно, з точки зору історії було б невірно говорити про воєнні злочини та воєнних злочинців у XVIII столітті. Взагалі, поняття «воєнні злочини» з’явилось в науковому обігу у другій половині XIX століття – через сто років після різанини Суворова. Чимало імперій користувалися послугами кар’єристів і відвертих відморозків, а нерідко й просто дегенератів. Саме тому Суворов не є унікальним явищем своєї епохи

Досвід історії показує, що не можна залишати сусідів у біді – бо тоді їхні проблеми стають спільними проблемами. Ми ще раз наголошуємо на важливості інтенсивного діалогу Німеччини з Україною та іншими східними сусідами щодо спільного минулого