Про обставини народження Христа ми знаємо з двох Євангелій: Луки і Матвія. Жодне з них, однак, не подає точної дати Різдва. Першим, хто намагався встановити рік, був монах Діонісій Ексіґуус (Діонісій Малий): саме йому належала ідея вести літочислення від Різдва Христового. Він вважав, що Христос народився на тридцять перший рік правління римського імператора Августа, оскільки тоді проводили перепис населення, та, мабуть, припустився помилки

"Більшу частину роботи за нього зробили люди. Люди, які складають націю, націю, яка створила Володимира Зеленського". Дуже сильна і правильна теза. Але це значить, що немає "ефекту Зеленського". Навпаки, є чинник, який змінив самого Зеленського. Повномасштабна війна змінила Зеленського, бо змінила більшість українців

Його виною було те, що всіх сімох своїх дітей він виховав патріотами. Коли син Степан послав зв'язкового, щоб перевести батька через кордон, той відмовився. Пастир залишався зі своїми вірними, Богом і Україною до кінця

Ця війна ведеться також і за право писати нашу історію. З 24 лютого ми опублікували на сайті 101 нову статтю, 117 колонок, 10 книжкових оглядів. Подивились на статистику відвідувань нашого сайту і відібрали 10 найбільш популярних публікацій

Святкування Різдва "з усим цивілізованих світом" для мене, що називається, guilty pleasure. Натомість витягти зі скрині рушник та зварити кутю 7 січня стало для мене такою собі противагою комерційному та медійного безумству, що несеться за два тижні до того. Різдво - це коли більшість друзів їдуть додому, до батьків. Натомість до 7 січня більшість друзів та знайомих поверталися на роботу чи місце навчання, тому я відігрувалася, влаштовуючи вечірки тоді, коли Різдво святкувала я

Якщо в країні людей, які десятиліттями збирають скарби, вважають набридливими міськими божевільними, то кожен раз зібране опиниться у кращому разі на ринку і буде розпорошене, а в гіршому - просто втрачене. Прикладів цього, аж до виставлення на смітник і здачу "мотлоху" у макулатуру не бракує

Сучасна Україна - правонаступниця Української Народної Республіки, а сучасна РФ - правонаступниця СРСР. Сто років тому проти УНР вела війну червона і біла Росії. Нині війну веде путінська РФ: наша столітня війна за незалежність триває. Плекати пам'ять про борців за незалежність усіх історичних періодів (як воїнів Армії УНР, так і сучасних ЗСУ) – не лише право, але й моральний обов’язок органів місцевого самоврядування

Журналісти британського щотижневика «The Economist» помітили на столі у президента Зеленського дві книги. Одна із них - "Нариси історії українського народу" Михайла Грушевського. Історик писав цю книжку для російськомовної української інтелігенції та росіян. Сподіваємось, що в Україні знайдуть гроші, аби завершити видання 50-томника Грушевського. Це потрібно не лише для престижу нашої країни. Книги Грушевського на сьогодні мають практичне значення

Події 14 грудня 1918 р. для когось були трагічними, для когось – драматичними, а декому здалися фарсом. Вони народили чергові міфи. Але однозначно лише те, що Історія мала багато що сказати про Павла Скоропадського і сказала після 14 грудня 1918 року

Сверстюк ніколи не мовчав. Навіть якщо намагання докричатися до юрби видавалося цілком безнадійною справою. Але в цій юрбі він завжди вмів знайти промінчики надії. Власне, саме цим, на мою думку, важливі і безмежно цінні для нас наші шістдесятники. Це когорта, світогляд якої сформувався на перетині етичних принципів і критичного мислення. Саме на цьому ґрунті виникла основа національного руху, в який згодом перетворилась "малесенька щопта" шістдесятників

Лекції Снайдера в контексті колоніалізму виявилися цікавим не лише через їх зміст, але й через викликану ними реакцію в українському суспільстві. Типово постколонільну реакцію, яка проявилася у двох, здавалося б протилежних, виявах, в основі яких спільна меншовартість. Один - це обурення: як сміє іноземець братися за нашу історію! Інший - безмірне захоплення. Очевидно, є за що дякувати Тімоті Снайдеру. Що, втім, не позбавляє нас права, а може навіть обов’язку критикувати. Адже саме таким чином ставатимемо зрозумілішими ззовні і сильнішими всередині

Спільнота українських бойків опинилася в степах України зимою 1951 року, маючи мінімум речей з собою і не маючи жодних засобів для існування. Врятували місцеві українці, які пустили бойківські родини до себе, поки ті не побудують собі нові домівки. Облаштування тривало до 1953 року. Попри дрібні конфлікти, в основному не було жодного протистояння між українцями Бескид та українськими селянами Донеччини та Луганщини. Ознакою життя стало свідоме мовчання про минуле

Ми маємо пам’ятати правду та стріляти на звук кожен раз, коли хтось сміється: «Зачем вы вспоминаете? Зачем носитесь со своим Голодомором? Смешные!». «Давайте забудем!» - кажуть злочинці та їхні нащадки. Це заклик забути про один із найбільших злочинів в історії Людства. Якщо ми забудемо, то знову підпустимо їх близько, і він повториться.

Пам'ять - теж зброя.
"— Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш. Так, здається, говорить твій наґаса?
Учитель хитро всміхнувся.
— Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув — програв."

Дослідникам бою під Крутами добре відома світлина ось такого оголошення. Оригінал листівки зберігається у Державному архіві Сумської області. А копія неодноразово публікувалась у різних виданнях про Крутянський бій. До цієї листівки було чимало запитань

У "Бібліотеці "Історичної правди" в наступному році вийде книжка спогадів автора найбільш відомого фоторепортажу про Голодомор. Українці зібрали рекордну суму пожертв на підтримку цього видання

У газетних статтях цитували лише фразу "Я ненавиджу росіян", вказуючи на її недоречність для комеморативної церемонії та неприйнятність її публічного виголошення. Ніхто не звернув увагу на пояснення причин ненависті - слова про "підтримують і вможливлюють", які чітко вказували, що я ненавиджу росіян не за те, ким вони є, а за те, що вони роблять

Захисники Булгакова - кияни, апелюють до того, що він є автором текстів про Місто (Біла гвардія, Киев-город). І, мовляв, ніхто більше так пронизливо про Київ не написав. При цьому, якщо і згадуються інші російські автори, що писали про Київ, як то Лєсков, Купрін, Паустовський, то побіжно, з приміткою, що "їх так не знають" і "на стільки мов не перекладені". Якщо попросити цих захисників Булгакова-"київського письменника" назвати бодай 3 книги про Київ українських авторів, вони губляться

Вулиця буде називатися іменем Юлії Здановської, української волонтерки та математикині з Харкова, яка загинула у березні цього року через вторгнення Росії, яке сталося в тому числі завдяки історичним ідеям Ломоносова

Завжди цікавило, чи вони передбачали смерть. Якщо так - то яку? Найменше хотілося потрапити живим у руки ворога, бути підданим тортурам, застреленим десь на подвір’ї тюрми чи засудженим до років концтаборів. Чи взагалі існувало життя за межами цієї війни? Якщо так - то яке?