Історія з стареньким дивізійником Ярославом Гунькою і канадським парламентом показала ще раз, не лише те, як багато в світі українофобів і яке сильне з них лоббі, але й те, як багато серед українців тих, які не знають своєї історії і ладні йти на поводу будь-якої адженди, будь чиїх інтересів, лише не своїх національних.

Моя подружка Свєтка виходила заміж серед лютої київської зими 1987 року. Збиралася я на це зимове Свєткине весілля, як Руаль Амундсен на Південний полюс. Бо, забігаючи наперед, скажу, що того дня в Києві було побито рекорд найхолоднішого дня для тієї дати. Стовпчики термометрів опустилися відчутно нижче 30-ти градусів морозу. Я була одягнена буквально, як капуста.

У 1910 році молода українська анархістка, студентка паризького факультету медицини Тетяна Раш(ч)евська повісилася у своїй студентській кімнаті на вулиці Port Royal. Начебто від надмірної любові. 23-річну дівчину поховали у кутку кладовища Монпарнас. Дівчина зустрічалася з румунським лікарем, а той дружив із скульптором на прізвище Бранкузі. Бранкузі на той момент всього лише один з багатьох учнів Родена. За 200 франків він продає свою скульптуру "Поцілунок" для надгробної стели померлої Тетяни.

У США над Білим Домом вітер колише два прапори. Перший – зрозуміло, американський державний, з зірками та смугами. А другий під ним – майже повністю чорний. Невеликий, але помітний. І коли президент США, або будь-хто з його гостей дивиться на Білий Дім, він бачить маленький чорний прапор і згадує. Згадує, що не всі американські військові повернулися додому.

Чисельність населення «матері міст руських» давно цікавила як вчених, так і аматорів історії. Як відомо, у давньоруську добу влада не проводила переписів і навряд чи вела податкову документацію. Опосередковані відомості наративних (оповідних) письмових джерел допомогти не можуть – з них лише видно, що Київ був багатолюдним (як для середньовіччя) містом.

Мабуть, усі чули про Російський добровольчий корпус і Легион Свобода России, які навесні — влітку цього року нашуміли зухвалими операціями на російській території. Ці формування з етнічних росіян виникли в складі Збройних сил України та пліч-о-пліч із ЗСУ брали участь у відбитті російської агресії проти України. Під час Другої світової війни російський національний відділ намагалися організувати і в Українській повстанській армії.

Про Голодомор як "голод" і "голодовку" я вперше почув в Узині в середині 80-х років із розповідей баби Юлі Шемберко (Лісниченко). Тоді це була чи не основна тема розмов і спогадів на сімейних зборах і навіть на застіллях. Як по хатах у людей шукали і відбирали зерно. Як садили в тюрму за законом про "три колоски". Як у родині Лісниченків спершу харчувалися горобцями, а коли всіх пташок половили - лободою. Як сусіди їли своїх дітей, але один хлопчик зміг утекти від голодного батька з ножем.

Початок березня 2022. Одне з небагатьох фото зі станції Зачатівка Волноваського району, стою на позиції за РПК у касці командира взводу, який загинув днем перед тим. Силам 503-го батальйону та нашої роти 140-го окремого батальйону морської піхоти вдалося тиждень у абсолютній меншості стримувати наступ 3-4 бтгрів окупантів, які пройшли кілька сіл на північ від Маріуполя і намірялися захопити Волноваху та решту Донеччини і Запорізької області.

7 вересня 1891 року Іван Пилипів та Василь Єлиняк з Небилова на Станіславщині (тепер – Івано-Франківська обл.) прибули до Канади і таким чином стали першими офіційно встановленими українцями в Країні кленового листка.

Події роману, який я так і не встиг дописати через початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну, відбуваються в Америці 1863 року. Головний герой, українець, проходить певний шлях від Вірджинії до Міссурі, дорогою зустрічаючи диваків, солдатів, дезертирів, біглих рабів та інших мешканців, що населяли тоді континент від Аппалачів до фронтиру. Ця історія мала стати книжкою ще рік тому, ну а я мав здійснити свою мрію: проїхати шляхом мого героя від Фронт-Роял, Вірджинія до Озарк, Міссурі. Однак щось пішло не так. А, стривайте… Росія вирішила вкотре знищити державність України!

Я пам'ятаю ще з університетських часів, лекцій з метеорології, що тумани майже не поєднуються із вітром. Для цих метеоявищ потрібні різні синоптичні ситуації. Проте все ж бувають винятки. І ось на такий виняток ми дивилися просто перед собою, у вікно автомобіля. Бо туман не просто висів чи сидів навколо, він якимись океанічними хвилями-хвостами здіймався-опускався і бив у наше лобове скло. Синоптик став свідком метеорологічного феномену.

Тетяна Балабушевич була відомою на Батьківщині й поза нею дослідницею історії України та Європи, економічної історії України XVI–XVIII ст., історичної географії та картографії, наукової бібліографії історії. Вона опрацьовувала проблеми аграрної історії, поділу праці та закордонних торговельних зв’язків різних українських теренів, території та кордонів запорозьких земель і правобережних козацьких полків, історії обігу й лічби монет, руху цін в Україні. Вона працювала і над систематизацією довідкової та енциклопедичної літератури. До бібліотеки НаУКМА надійшла свого часу як дарунок її книгозбірня у 763 назви

Цей фільм лягає в душу як дощ в суху землю, перш за все тому що він говорить прості і правильні речі - як і годиться масовому кіно. Це наша земля, ми тут ґазди, ми хочемо жити тут, вільні. Хлопці чекають, треба лише зброю купити. Вони зайди і не буде їм покою на нашій землі - і таке інше, все, що люди зараз відчувають і думають, все, що хочуть чути. Нарешті наше кіно озвучує і розігрує наші думки.

Дві кімнати в старій п'ятиповерхівці вщерть наповнені книжками. Тут Василь Кук жив майже півстоліття. Більшість цього часу під наглядом КГБ. Між стінами, які уважно слухали та фіксували все сказане впертим антисовєтчиком. Жив із дружиною та сином, якого повернув в сімʼю із дитбудинку, куди його запроторила влада. Він не вірив цим стінам, навіть коли цієї влади не стало. В 2004, напередодні Помаранчевої революції, розмова про організацію протестів проти влади, відбувалася у ванній під гуркіт води із крану.

Для нього всі релігії були однаково "свої". Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

Великий, лютий і незграбний – нам здається, що схожість Росії з диким ведмедем є очевидною. Принаймні коли йдеться про Росію путінську, Радянський союз або ж Російську імперію. Але насправді асоціація ця виникла майже випадково. Завдяки посланцю імператора Священної Римської імперії Зигмунду Герберштайну - одному з перших європейців, який не лише відвідав Московію, а й оприлюднив звіт про свою мандрівку для загального ознайомлення.

По дорогах пролітають машини, обдаючи духом відпрацьованого палива. На броні піхота. Не зовсім така, як часто в тік-току. Заспані хлопці і мужики, із згорілими від сонця обличчями в щетині, заспаними очима і намагаються зігрітись в спальниках прямо на броні. Стою і махаю рукою тим мужикам, мовляв, "Вдалого полювання!". На кожній машині свіжо намальовані білі хрести, новий знак нашого війська. Я не знаю хто його придумав, але це сильно. Нагадує справді якийсь похід хрестоносців проти нечистої сили. Вдалого полювання вам, задайте жару!

Наталія Цмоць з дитинства в Пласт - український скаутинг. Була в новацтві і юнацтві станиці Оттава, Пласт Канада. Про її легендарного дідуся, пластуна-Героя, колись в Україні обов’язково буде відзнятий гостросюжетний фільм. Як він проводив спецоперації з визволення українських підпільників із в’язниць гестапо. Зокрема саме він витягнув з німецької неволі двох майбутніх генералів і начальників ГВШ УПА – Дмитра Грицая із пластового куреня «Чорноморці» та Олексу Гасина із куреня «Червона Калина». А теж пластуна Ярослава Старуха-«Стяга». Але все по черзі…

За останні 8 місяців я чую від держави вже третє можливе місце створення, яке все далі і далі. І третій дедлайн, який все далі і далі. Від проекту на Лисій горі навесні 2023, з проектом в Бикивні до осені 2023, до найновішого чергового проекту до 2025 року. Військове національне меморіальне кладовище в селі Гатне, а не в місті Києві! Це останні новини щодо створення проекту національного меморіального військового кладовища від 19 серпня 2023 року. Новини, які не потрапляють на очі суспільству, а про які тільки випадково дізнаються родини загиблих воїнів.

Наближення річниці завершення Першої російсько-чеченської війни у 1996 році - привід згадати про серпневі бої в Грозному, які й зумовили фінал цього епічного конфлікту. Саме під час операції "Джихад", коли ічкерійські війська несподівано з’явилися у контрольованій "федералами" і завгаєвцями (чеченськими колаборантами на чолі з "головою Чечні" Доку Завгаєвим) столиці республіки, сповна проявилася терористична натура окупантів.