"Чорний протест" і польські визвольні змагання ХІХ століття

Кам’янецький поліцейський суд 25 серпня 1864 року ухвалив рішення про стягнення штрафу 20 рублів сріблом з місцевої мешканки Катерини Преженковської, яку визнали винною в носінні забороненого трауру. У разі несплати визначеної суми, на міщанку чекав арешт і ув’язнення терміном на один місяць.

Емілія Еуріхова з дочками
Емілія Еуріхова з дочками

Йдеться про так званий чорний протест проти придушення царською владою національних демонстрацій в Царстві Польському, які стали предтечою Січневого повстання.

У 1861 році в польському середовищі пролунав заклик, який приписують римо-католицькому духовенству, одягнути траурний одяг. Такий вияв невдоволення згодом отримав назву "містичної революції".

Траурні наряди того часу асоціювалися насамперед з жіночим одягом. Деякі польські дами навіть одягалися в такі плаття на своє весілля. Наряди доповнювала, зазвичай, чорна біжутерія: браслети, що нагадували кайданки, пряжки у вигляді рукостискання (символ об'єднання Корони Польської з Великим князівством Литовським), якоря (символи надії), вигравірувані портрети Тадеуша Костюшка, орли в терновому вінку, переплетені коси, а подекуди – черепи.

На виробах могли красуватися зашифровані скорочення, наприклад "R.O.M.O." ("Rozniecaj Ogień Miłości Ojczyzny"). Ці прикраси, як правило, вироблялися з недорогих матеріалів: дерева, алюмінію, міді, низькопробного срібла, бо золото мало витрачатися на купівлю зброї для повстанців.

Чоловікам також належало носити чорний одяг, змінивши високий циліндр на більш скромний капелюх. Траур швидко охопив не тільки Царство Польське, а й Правобережну Україну та інші території колишньої Речі Посполитої, навіть Галичину.

Російська влада намагалася синхронно реагувати на протест. У результаті заборон чорний одяг опинився поза законом. Жінкам навіть видавали спеціальні дозволи на носіння траурного плаття, коли помирав хтось із близьких. Поліція та негласні агенти контролювали громадські місця, щоб виявляти порушників і притягати їх до відповідальності.

Під час одного такого рейду помічник кам'янецького пристава Тлустовський затримав Катерину Преженковську. Вона була в чорному шерстяному платті і чорній шляпі з вуаллю.

Незважаючи на репресії, траурний протест поляків тривав до царського декрету про амністію 1866 року. Однак за чорний одяг можна було потрапити за грати аж до 1873 року.

Мирослав Іванек : Міф про 100 тисяч жертв на Волині та Галичині

За польською історіографією, політичними актами та навіть законодавством — 40 тисяч вбитих поляків на Галинині, які разом із 60 тисячами на Волині, становить сакральну кількість 100 тисяч польських жертв на Волині та Галичині, які загинули в рамках "Волинсько-галицького геноциду, скоєного українськими націоналістами".

Андрій Сибіга: Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Євген Бойко: Як Львів відновлює музей Шухевича?

Початок 2024 року став трагічною сторінкою в історії Львова. У ніч на 1 січня російські шахеди влучили в музей Генерал-хорунжого Романа Шухевича, який зазнав значних пошкоджень. До початку повномасштабної війни музей Романа Шухевича налічував 600 оригінальних експонатів.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.