In memoriam: Сашко Євтушенко

Сашко Євтушенко як людина системна й далекоглядна потурбувався про нас, заархівуваd найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Рок-око

 

Помер Сашко Євтушенко. Як журналіст і мистецтвознавець, у 1990-ті - 2000-ні він робив неймовірне: збирав, архівував, складав у енциклопедії інформацію про українську музику, ровесницю незалежності, найбільший акцент роблячи на рок та інді.

Був редактором музичного журналу "Галас", газети "АУТ", музичної програми "Тинди-Ринди", писав до багатьох загальнонаціональних видань про музичну сцену, був прессекретарем, співорганізатором музичних фестивалів та інших імпрез. Без Сашка не обходився жоден більш-менш помітний музичний захід кінця восьмидесятих -першої декади двохтисячних років.

А потім він якось раптово зник. Майже не помічено, бо це зникнення збіглося в часі зі зникненням з видимого простору більшості колись славетних музичних виконавців і гуртів, які за кількома винятками практично не з'являлися на TV й радіо.

Коли з'явилися соцмережі, Сашко іноді ще виринав то тут, то там, але останні роки абсолютно випав з поля зору.

Минулого року я почала працювати над проєктом, до якого хотіла залучити Сашка як редактора, і це була ціла пошукова операція, щоб знайти актуальні номери телефонів, бо на старі він не відповідав.

Я навіть написала оголошення в фейсбук-групі KIEV UNDERGROUND 1986-1995 і один зі старих знайомих поділився актуальним номером телефону. Ми зідзвонилися.

Виявилося, що Сашко має загострення давньої хвороби нервової системи внаслідок травми, отриманої ще в юності, через що практично не виходить з дому. А мешкає тепер у дружини Олени на Борщагівці.

Квартира на першому поверсі, тому хоч іноді з Лєниною допомогою виходить посидіти у дворі на лавці. Наприкінці грудня, якраз перед новим роком, я поїхала його навідати.

Власне, ця розмова на кухні за чаєм із різдвяним штоленом і була моєю останньою зустріччю з Сашком. Він подарував мені "Україну in Rock", я пообіцяла, що якось заїду ще…

Звичайно, брила, затиснута в рамки декількох квадратних метрів і свого слабкого тепер тіла - Сашко важко це переносив. Дуже комплексував щодо того, як виглядає, не хотів, щоб його таким бачили й психологічно не був готовий пересісти на інвалідний візочок, щоб з'являтися на люди хоч іноді…

Тепер він спілкувався зі старими друзями, коло яких дуже звузилося, переважно через телефон…  Я зробила з ним фото, але потім видалила, Сашко собі на ньому не подобався.

З тим проєктом, на жаль, поки не склалося. Була підготовлена заявка до Українського культурного фонду, але її слабким місцем стало те, що жоден з телеканалів, куди зверталася я й мої ймовірні співпродюсери, не схотів надати листа підтримки проєкту про українську музичну сцену 80-90 х.

Мовляв, це цікаво лише дуже вузькій аудиторії. Власне, тому й співпраці з Сашком Євтушенком не судилося здійснитися. Маю лише його бачення своєї участі, яке він надіслав мені поштою. Картаю себе, що не встигла зняти з ним інтерв'ю хоч на щось - не ідеальне візуально, як я собі вимріяла, бо хіба думаєш, що приязна зустріч перед Різдвом може бути останньою?

Телефоном ми спілкувалися досить часто, Сашко дзвонив мені, ділився якимсь своїми переживаннями чи новинами. Дуже чекав на "Книжковий арсенал" у травні - до нього мала вийти його нова книга… Влітку телефонував з "відпустки" - в найбільше пекло втекли з дружиною на якийсь час в село на Житомирщині…

Востаннє ми розмовляли десь із місць тому, й він казав, що погіршення його самопочуття, скоріше за все, це не серце, на що він грішив, а якесь загострення його основної хвороби, а з цим він уже якось навчився жити…

Оцінити все, що зробив Сашко Євтушенко для української культури, для історії української музики епохи здобуття незалежності, неможливо. Але, як людина системна й далекоглядна, він потурбувався про нас, заархівувати найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Rock-oko. Там і книжки, і журнали, й окремі публікації.

Вічна тобі пам'ять, дорогий Сашко! Нехай там, де ти є, буде багато хорошої музики. RIP.

Володимир В'ятрович: Василі

Серед тих, хто долучився до протесту в кінотеатрі у вересні 1965 був молодий, але вже популярний у творчих колах поет, аспірант Інституту літератури, Василь Стус. Вияв непокори коштував йому навчання в аспірантурі і відтак подальшої наукової карʼєри. Шукаючи, де прилаштуватися після звільнення, Стус на початку 1966 потрапив на роботу в історичний архів, де вже пʼятий рік працював Василь Кук.

Мирослав Іванек : Міф про 100 тисяч жертв на Волині та Галичині

За польською історіографією, політичними актами та навіть законодавством — 40 тисяч вбитих поляків на Галинині, які разом із 60 тисячами на Волині, становить сакральну кількість 100 тисяч польських жертв на Волині та Галичині, які загинули в рамках "Волинсько-галицького геноциду, скоєного українськими націоналістами".

Андрій Сибіга: Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Євген Бойко: Як Львів відновлює музей Шухевича?

Початок 2024 року став трагічною сторінкою в історії Львова. У ніч на 1 січня російські шахеди влучили в музей Генерал-хорунжого Романа Шухевича, який зазнав значних пошкоджень. До початку повномасштабної війни музей Романа Шухевича налічував 600 оригінальних експонатів.