«Буде нам з тобою що згадати» - про "невідомого" автора популярної пісні

Під час річниці Революції гідності знову багато разів звучала пісня "Буде нам з тобою що згадати". Пісня УПА, записана в Заліщицькому районі Тернопільщини у 1958 році. Без зазначення авторства слів і мелодії.

Друге життя пісня отримала у 1999 році завдяки спільній обробці Скрябіна й Тараса Чубая в проекті "Наші партизани". За понад 20-ть років "народна творчість" породила версію, що автором слів є Олесь Бабій (написав гімн ОУН, тепер відомий, як "Марш нової армії")

У дійсності справжній автор пісні відомий....

Вперше цей вірш, під назвою "Післяслово", опубліковано у журналі таємного Пласту "Дорога" за 1943 рік (журнал виходив легально, як видання для молоді).

 

В оригінальному тексті є ряд відмінностей, наприклад не "після довгих, збавлених ночей", а "після диких, спалених..." . А первинне "задуднять навколо видноколи" стало "і почуєш грізну борню волі". "Де руїни між пухмурих трав" тепер співаємо як "Крізь руїни сіл, дерев і трав".

Автором вірша є Юрій Буряківець, який народився у 1922 році в Чорнобилі. На момент публікації вірша він мав лише 21 рік, встиг стати членом ОУН. За участь в русі опору відсидіти пів року в гестапо і бути вивезеним на примусові роботи до Німеччини.

 

Перша відома збірка поезій Ю.Буряківця вийшла лише у 1946 році. Можливо він сам і є автором музики, бо відомо ще як мінімум 20 пісень на його вірші, без зазначення авторства мелодії (мелодії, правда, теж невідомі, є лиш тексти).

 

Мешкаючи десятки років в еміграції, у Нью-Йорку, Юрко видасть низку поетичних збірок і романів. Дожив до страшної катастрофи у його рідному Чорнобилі та до незалежності України.

Помер у 1996 році, за три роки до того, як один з його перших віршів стане однією з найбільш люблених пісень сучасної української молоді.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.