Історія творця легендарної "Катюші", якого розстріляв НКВД

Трохи цікавої історії: 11 січня була річниця розстрілу Георгія Лангемака. Одного з творців легендарної установки залпового вогню “Катюша”. Саме Лангемак винайшов реактивні снаряди до неї.

 
Колаж: milnavigator

Лангемака розстріляли у 1938 році за "врєдітельство". Чомусь адепти культу "велікай пабєди" не люблять про це згадувати і не носять його портрети на ходах "вєлікай пабєди".

Ось такий парадокс. Самій "Катюші" ставлять пам'ятники, а творець її – "враг народа", якого товариш Сталін "правільна расстрєлял".

Лангемак – наш земляк. Він народився в Старобільську Луганської області. Але оскільки творець "Катюші" не входив в число "правільних дєдов", до недавнього часу на просторах колишнього СРСР не існувало ні його пам'ятників, ні вулиць його імені.

Тільки в 2016 році при перейменуванні вулиць в Старобільську одну з декомунізованих вулиць назвали на честь Георгія Лангемака.

Так-так, ось ті самі "фашисти-бандеравци" згадали про творця "Катюші" і увічнили його ім'я. А "антифашисти", які б'ються в морокобісних припадках кожне 9 травня, чомусь не увічнили.

Упевнений, що всі ці любителі докоряти "дєди ваєвалі" навіть прізвища такого не чули і вважають, що Сталін особисто "Катюшу" винайшов.

Арештантське фото Георгія Лангемака
Арештантське фото Георгія Лангемака

Культ "Катюші" теж має вкрай цікаву історію. Вважається, що місцем першого бойового застосування "Катюші" було місто Рудня в Смоленській області.

14 липня 1941 батарея під командуванням І. А. Флерова завдала удару по Базарній площі цього міста. Тобто, перший залп радянської реактивної установки залпового вогню припав по радянському базару.

Даних про загиблих я не знайшов, зрозуміло, що їх швидше за все засекретили. Але снаряди, як відомо, не розбирають, хто німець і хто росіянин. Так що наслідки першого застосування "Катюш" по центру міста уявити собі нескладно.

До речі, на честь обстрілу власного міста в Рудні в 1967 році встановили пам'ятник "Катюші". А жителі цього міста до цих пір регулярно святкують ювілей цієї події.

Місто Рудня в Смоленській області
Місто Рудня в Смоленській області, РФ

Найсмішніше, що ці ж люди критикують українську армію за "абстрєли гарадов Донбасса".

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.