До 30-річчя легалізації УГКЦ: похід вулицями Львова 17 вересня 1989 року

У день 50-ліття початку "Золотого вересня" понад 250 тисяч людей вийшли на вулиці Львова, вимагаючи легалізації Української Греко-Католицької Церкви

Історична правда публікує уривок з інтерв'ю відомого українського правозахисника Івана Геля, записаного в 2003 році.

"Тут було англійське телебачення і вели прямий репортаж 17 вересня 1989 року. То дуже цікаво… Зараз всюди пишуть автоматично про 100 тисяч учасників. Це я оголосив по радіо "Свобода" і по "Голосі Америки", що ми зберемось тут і проведемо 100-тисячну маніфестацію-Богослужіння. І КДБ дуже налякалося цього.

 
Інститут Історії Церкви

До мене приїжджав Дурдинець, він був тоді першим заступником міністра внутрішніх справ, і прокурор Ізосимов, прокурор області, і кадебіст Малик, начальник управління. Страшенно тиснули, щоб я відкликав цю маніфестацію. Я сказав, що ні.

Потім вони на мене відкрили ще третю кримінальну справу, хотіли мене посадити за це. Але вони вже тоді були безсилі, нікого не садили.

То коли Романов мене викликав, такий був тут з питань Церкви, займався, полковник, то він казав: "Що Ви применшуєте свою небезпеку, Ви кажете 100 тисяч, там не 100 тисяч, ми вміємо рахувати. Там було 250-260 тисяч прямих учасників і 50-60 тисяч зівак на тротуарах стояли". Тобто не 100 тисяч, а якщо і тих рахувати, як мінімум 250 тисяч, а то і 320-ть. Трьохсотисячна маніфестація… Так, що це не я казав, це кадебісти мене звинувачували у тому.

Після цього вже ніхто не боявся. Ця маніфестація вплинула на розвал системи. Протягом жовтня з компартії на Львівщині вийшло 31 тисяч комуністів. То мені Богдан Котик казав, який вже співпрацював зі мною. І система розвалювалася. Ніхто нікого не боявся вже і нікого не саджали…

Десь біля 50 камер 17 вересня на цілий світ транслювали. І паралельно ми не дивилися у Львові і в Галичині, бо то не показували, а цілий світ вів прямий репортаж. Бачили, що це було… І я дякував людям, що вони так численно прийшли…

І то було щось колосальне, то хотілося жити тоді".

Джерело: архів Інституту історії Церкви.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.