Горщики, з яких їли 3 тисячі років тому

Археологи натрапили на рідкісні артефакти в Кам'янці-Подільському

У п'ятницю, 6 вересня, археологічна експедиція, що працює у Старій фортеці Кам'янця-Подільського, знову мала кілька знахідок, які якщо й не є сенсаційними, то з сенсацією сусідують. Два цілих-цілісеньких горщики доби чорноліської культури – нечаста археологічна радість.

 

Знайшов старовинний керамічний посуд на дні господарської ями того часу співробітник експедиції Денис Шкурка, а акуратно виймав та розчищав знахідки кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Ігор Старенький.

Запитуємо його, у чому незвичність знахідок:

– Знайти цілі горщики чорноліської культури насправді не так просто, як і будь-якої іншої культури. Це досить рідкісна річ, тож нам пощастило. Принагідно хочу подякувати старшому науковому співробітнику Інституту археології Олександру Могилову. У Старій фортеці ми маємо два хронологічні шари: власне пізньочорноліський ІХ ст. до Р.Х. і жаботинського типу пам'ятки Чорнолісся.

– А як археологи визначають вік віднайдених предметів?

– У даному випадку ми робили це за орнаментальними мотивами та способом їх нанесення.  

– Два гарненьких горщики знайдено зовсім поруч з місцем, де трохи раніше цього літа були віднайдені 17 поховань ймовірно знатних містян XIII-XIV ст. та фундаменти замкової церкви. Але ж між знахідками-сусідами прірва часу?

– От тут все складно. Поховання становлять верхній горизонт, чорноліські ями лежать нижче. У сьогоднішній ямі чорноліської кульутри знесли трипільський горизонт, а чорноліську яму підрізало трішки поховання. Однозначно, стільки знахідок чорноліської культури - це вдача. Вчергове можемо говорити про наявність чорноліського городища на місці замку. 

– Чи змінює це погляди на історію фортеці? 

– Ні, не змінює. Співробітник Інституту археології Національної Академії Наук Лариса Виногродська і завідувач сектору "Музей старожитностей" Кам'янець-Подільського музею-заповідника Петро Болтанюк вже вказали на наявність чорноліського городища, тому у цьому аспекті - нічого нового.

– Експедиція скоро закінчується. Чи планується продовження наступного року?

– Поки що обережо можемо говорити про те, що так – планується і на замку, і на сусідній горі Татариски. 

Розкопки у дворі Старої фортеці Кам'янця-Подільського проводяться з липня по вересень 2019 року згідно договору між музеєм та державним підприємством "Науково-дослідний центр "Охоронна археологічна служба України".

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.