Маніпуляція свідомістю: воєнні злочини дивізії "Галичина"

В одній зі своїх статей я розглянув відверту фальсифікацію поляками історії дивізії військ СС "Галичина". Пройшов рік, а актуальності стаття не втратила, що свідчить про те, що проблема залишилась на тому ж рівні, що й була.

Якщо не гірше, бо нещодавно міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський в ефірі одного з польських телеканалів виступив з черговою порцією ворожих заяв стосовно України.

Серед іншого, пан міністр заявив, що польська сторона запускає процедури, які "не допускатимуть людей, що демонструють вкрай антипольські позиції, на територію  Польщі.  Люди, які демонстративно носять мундири СС "Галичина", до Польщі не в'їдуть" – наголосив Ващиковський.

Цікава заява, особливо тим, що пан міністр зовсім не згадав про УПА, але черговий раз дісталося українській дивізії військ СС.

Неприйняття дивізії "Галичина" польською стороною ґрунтується на переконанні, що це було відверто злочинне та антипольське формування. Розглянемо ці моменти детальніше.

Найбільш парадоксальним є те, що дивізію військ СС "Галичина" взагалі неможна розглядати як українське формування спрямоване проти поляків. При створенні дивізії антипольська риторика не використовувалась взагалі. Не було подібної пропаганди і в самій дивізії.

Проте добре відомий випадок, коли офіцер дивізії, знаний український політичний діяч Дмитро Паліїв, в травні 1944 року, під час зустрічі райхсфюрера СС Генріха Гіммлера з офіцерами дивізії заявив: "Нехай мені буде вільно ось тут у вашій присутності, райхсфюрер, заявити, що ми українці не збираємось різати поляків і не тому ми добровільно зголосились у ряди Дивізії "Галичина"".

Заклик на вступ до дивізії в одному з українських міст

І все це при тому, що поляки відверто вороже поставилися до створення дивізії та при кожному зручному випадку демонстрували свій негатив українцям.

Стосовно другого моменту, то зауважимо, що українська дивізія ні де та ніким не визнана злочинною організацією чи угрупованням, жодним судом. А поширені закиди стосовно того, що Нюрнбергський трибунал визнав дивізію "Галичина" та війська СС, до яких вона належала, злочинними організаціями, як виявилось, не відповідають дійсності. Також, жоден її вояк не був звинувачений та засуджений за злочини здійснені під час служби в дивізії.

Не дивлячись на ці очевидні факти, звинувачення дивізії "Галичина" у воєнних злочинах в Польщі вже стало традицією. Можна навіть сказати, що вони стали однією з певних складових, на яких сьогодні базується польська історична пам'ять. Причому висуваються ці обвинувачення не лише польськими (такий приклад я розглядав в своїй згаданій вище статті), але і західними істориками, що відразу додає їм ваги в очах польського істеблішменту.

Наприклад, шведський історик П. Рудлінг присвятив свої наукові пошуки історії співпраці українців з Третім Райхом. Звісно, така гаряча тема, як дивізія "Галичина" та військові злочини, що їй приписують, не могли пройти повз його уваги.

У своїй відомій статті They Defended Ukraine: The 14.Waffen-Grenadier-Division der SS (Galizische Nr. 1), що в 2012 році була надрукована відомим історичним журналом The Journal of Slavic Military Studies, Рудлінг навів цілу низку нібито скоєних дивізійниками злочинів проти поляків. Сьогодні його дані уособлюють найостанніші звинувачення "Галичини" у військових злочинах в так званій академічній науці, тому слід розглянути їх детальніше.

Мова йде про вбивства цивільного населення та повне винищення кількох польських сіл в Галичині (наприклад, села Завонє, Ясениця Польська, Будка Незнановська та Павлув) в першій половині 1944 року. Відразу зауважимо, що дивізія "Галичина" до цього не має відношення, оскільки в цих подіях був задіяний 4-й галицький добровольчий полк СС, який існував окремо і до дивізії не відносився (хоча, прямо скажемо, що в Україні та на Заході цей полк нерідко помилково ототожнюють з дивізією "Галичина").

Далі, прискіпливий розбір наведених Рудлінгом даних показує, що абсолютно в усіх перелічених випадках жодних воєнних злочинів українськими вояками скоєно не було. Кожний із цих епізодів ми детально проаналізували в своїй книзі "Галицькі добровольчі полки СС" (Тернопіль: Мандрівець, 2017), тому не будемо в цій статті відхилятися на глибоку історичну розвідку.

Лише зауважимо, що весною 1944 року 4-й галицький полк СС був задіяний німецьким командуванням у евакуації цивільного населення в тилові райони в зв'язку з наближенням лінії фронту. І навіть наявні польські джерела повністю спростовують заяви про масові винищення населення та пацифікації цих сіл (ці дані можна у вільному доступі подивитися тут). Отже, всі звинувачення Рудлінга розбиваються вщент при більш-менш об'єктивному аналізі.

Ще однією улюбленою розвагою поляків є інкримінація дивізії "Галичина" здійснення злочинів під час придушення Варшавського повстання 1944 року. Проте, істориками вже давно доведено, що жоден з підрозділів української дивізії військ СС не був задіяний у боях з повстанцями в Варшаві. Причому, про це пишуть не лише українські автори, яких поляки могли б звинуватити у тенденційності, але і американські, іспанські, німецькі та навіть польські дослідники.

Зокрема, в найбільш авторитетному польському дослідженні присвяченому німецьким силам, які брали участь у придушені Варшавського повстання (книга Sawicki T. Rozkaz zdławić powstanie. Niemcy i ich sojusznicy w walce z powstaniem warszawskim. Warszawa: Bellona, 2010), дивізія "Галичина" не згадується взагалі. Тим не менш, ці звинувачення періодично лунають, оскільки перебуваючи в полоні міфів, польська громадськість зовсім не поспішає з нього звільнитися.

Заради справедливості зауважимо, що в одному єдиному випадку поляки мають певну рацію. Свій головний рахунок до українських дивізійників вони можуть виставити за знищення села Гута Пеняцька в лютому 1944 року. Детальний аналіз цього епізоду ми здійснили в своїй книзі "Галицькі добровольчі полки СС".

Українські вояки дивізії військ СС "Галичина" у Словаччині

Зауважимо, що до цієї акції дивізія "Галичина" також не має відношення, винуватцем був 2-й батальйон 4-го галицького добровольчого полку СС, разом із загоном УПА. Звісно, суті справи це не змінює, але варто згадати, що даний трагічний епізод став відголоском палаючого україно-польського конфлікту та був спровокований саме польською стороною. І найголовінше – все було здійснено за німецьким наказом, і тому дані події не можуть розглядатися як самостійна українська протипольська акція.

Уцілому, можна констатувати, що більшість звинувачень українців в воєнних злочинах проти поляків беруть початок ще з часів війни та ґрунтуються на сумнівних джерелах та свідченнях, а нерідко, і взагалі на чутках. Це стосується більшості тогочасних звітів польської Армії Крайової, що спрямовувались в Лондон, так само, як і звітів УПА та радянських партизанів.

Можна сказати, що це "хвороба" будь-яких документів воєнного часу. Нажаль, зазвичай, історики не схильні перевіряти інформацію з подібних джерел на достовірність та сприймають її як беззаперечне джерело, а дарма.

У сенсі розмов про воєнні злочини дивізії "Галичина" варто підкреслити, що інші "зацікавлені" країни подібних звинувачень не висували. Мова йде про Словаччину та Словенію, де дивізія "Галичина" в кінці 1944 – на початку 1945 років займалась боротьбою з місцевими партизанами.

Добре відомо, що антипартизанські дії в принципі ведуться брутальними методами, і будь який воєнний конфлікт за останні 50 років це підтверджує. Проте відсутність жодних закидів з приводу воєнної злочинності українських вояків під час подібних акцій в цих країнах найкращим чином ілюструють, як саме воювали українці – коректно по відношенню до цивільного населення.

Офіційна віповідь Українського інституту національної пам'яті на звернення журналіста Дениса Рафальського щодо символіки дивізії "Галичина"

Загалом, не треба глузувати з історичних знань керівника польського МЗС. Він не є фахівцем, щоб розбиратися в перипетіях історичних проблем. Проте претензії можна висунути польським історикам, які з кон'юнктурних міркувань, маючи на руках усі факти, свідомо спотворюють історичну картину.

Саме завдяки ним постійно підігріваються антиукраїнські настрої в Польщі та створюються умови, які унеможливлюють порозуміння між двома країнами. А пан міністр всього лише продукт цієї системи, який змушений грати за встановленими правилами.

Ну і стосовно мундирів та їх носіння. Зауважимо, що символіка дивізії "Галичина" є повністю легальною в Україні, про що 16 травня 2017 року Український інститут національної пам'яті надав відповідне роз'яснення. Треба заспокоїти польське МЗС – в Україні уніформу дивізії носять або кіноактори під час зйомок, або військово-історичні реконструктори виключно під час пам'ятних чи історичних заходів.

Правда, роблять вони це "демонстративно", як і зауважив міністр, але інакше в даних випадках не можна, бо тоді взагалі втрачається весь сенс  проведення таких заходів. До речі, подібні реконструкторські клуби також існують і в Польщі, проте якихось претензій до них з боку польської влади нема. То чого вони тоді висуваються до українців?