Спецпроект

Чорний день двох народів

9 вересня 1944 року є одним з тих сумних днів у польскій та українській історії, що є однаково чорними для обох наших народів. 70 років тому було підписано документ, який змінив долі майже півтора мільйона українців та поляків, змусив їх назавжди полишити свої домівки, з чужої волі почати нове життя.

70 років тому, 9 вересня 1944 року, було підписано документ, який змінив долі майже півтора мільйона українців та поляків, змусив їх назавжди полишити свої домівки, з чужої волі почати нове життя.

Цей документ називався "Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР".

Перша сторінка Угоди 9 вересня 1944 року

Його підписантами були сталінські маріонетки, які не представляли ані українського, ані польського народів. Навпаки – були елементами комуністичного тоталітарного режиму, який доклав чимало зусиль, аби роздмухати давнє польсько-українське протистояння у взаємну криваву бійню.

Врешті комуністам це вдалося – конфлікт ослабив обидва народи та допоміг утвердити владу Кремля і на українських, і на польських територіях.

Обманом виявилася закладена в Угоді гарантія добровільності переселення: з ініціативи Москви до вислання українців з їх етнічних теренів, що опинилися в складі післявоєнної Польщі, вже наступного 1945 року місцевий комуністичний уряд долучив армію.

Вояки Війська Польського, намагаючись пришвидшити депортацію, вдавалися до залякування, знущань над місцевими українцями, чинили вбивства мирних мешканців.

Загалом в рамках виконання Угоди до літа 1946 року з України виселено майже вісімсот тисяч поляків, з Польщі – майже півмільйона українців.

Польський батальон "Познань" конвоює колону українців, що були виселені з рідних місць в рамках акції "Вісла". Квітень 1947 року

Останнім актом цієї трагедії стала організована польським комуністичним урядом операція "Вісла", коли близько 150 тисяч українців були примусово розселенні на теренах північно-західної Польщі з метою їх денаціоналізації. І знову злочинна акція відбувалася за погодження та підтримки кремлівського центру.

Українці та поляки взаємною боротьбою в минулому столітті завдали один одному значних втрат. Засуджуючи злочини вчинені обома сторонами польсько-українського конфлікту, підкреслюємо, що обидва народи найбільше потерпіли саме від комуністичного тоталітарного режиму.

Саме комуністичні депортації, початок яким поклала підписана 70 років тому Угода, призвели до остаточного очищення теренів Західної України від польського населення та теренів Східної Польщі від українців.

Переселення було одним із інструментів соціальної інженерії, до якого вдавалася радянська влада. Серед його жертв, крім українців та поляків, – кримські татари, народи Прибалтики та Кавказу.

Депортації – важливий доказ злочинної суті комуністичного режиму, який не рахувався із людськими життям. Цей режим, як раніше нацистський, має бути засуджений на міжнародному рівні. І саме українці та поляки, які зазнали від нього найбільших втрат та чинили йому найактивніший спротив, мають бути ініціаторами цього засудження.

Заява Українського інституту національної пам'яті опублікована на сайті УІНП українською та польською мовами.

Читайте також:

Акція "Вісла" - останній акт українсько-польської трагедії

Сейм визнав героями організацію, яка убивала українців та євреїв

Прометеї двох народів. Незважаючи на історію, вони примиряли Польщу й Україну

1951 рік. Як Польща й УРСР востаннє обмінялися територіями

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.