Що робити з Українським інститутом національної пам’яті?
Хіміотерапія – дуже болюча процедура, але вона може врятувати від хвороби. Українське суспільство потребує хіміотерапії національної пам’яті.
11 березня в Кабінеті Міністрів України відбулася нарада щодо реформування Українського інституту національної пам’яті. За два тижні після цього в установи з’явився новий голова – замість комуніста Валерія Солдатенка прем’єр Яценюк призначив колишнього директора Галузевого архіву СБУ і представника нової генерації українських істориків Володимира В’ятровича.
Наприкінці 2010 року президент Янукович змінив статус ІНП. Від того моменту інститут перетворився на науково-дослідну установу при Кабінеті Міністрів України. Відтоді почалася деградація цієї інституції. Протягом кількох років з того моменту мене не полишало відчуття: Інститут національної пам’яті займається чим завгодно, тільки не тим, чим він мав займатися.
У більшості країн колишнього соціалістичного табору подібні установи є інструментом декомунізації суспільства. Водночас це інструмент суспільного діалогу навколо базових цінностей. У законі, який регулює роботу Інституту національної пам’яті Польщі, прямо визначено ціннісні підстави його існування. Їх декілька:
Вшанування пам’яті жертв, які польська нація понесла через злочини нацистського й комуністичного режимів у ХХ столітті.
Патріотичні традиції змагань польської нації з нацизмом та комунізмом.
Громадянські чини на користь державної незалежності, захисту свободи і людської гідності.
Зобов’язання переслідування військових злочинів, злочинів проти людськості та миру.
В одному з перших речень закон висловлює переконання, що "жодна антиправна дія держави проти громадянина не може бути ані прихована таємницею, ані підлягати забуттю".
У цьому суть усіх подібних інститутів: злочини проти громадян не може бути забуто.
Ясно, що реванш прорадянських сил в Україні не міг не відбитися на державній політиці пам’яті. Ностальгія за Імперією зла обернулася відновленням зла.
Невисповідані гріхи повертаються. Незасуджене зло відновлюється. Нерозв’язані конфлікти пам’яті матеріалізувалися в сепаратизмі проти "бендерівської" влади на півдні та сході та в розстрілах маніфестантів на вулицях столиці.
Незагоєні ментальні рани минулого спричинили нові смерті тепер. Невимолені гріхи комуністичного минулого висяться тепер барикадами на вулицях Києва, мільйонами квітів і тисячами запалених свічок уздовж Алеї Небесної сотні.
Україні вже більше двох десятиліть потрібен інструмент подолання конфліктів пам’яті. Інститут національної пам’яті має стати таким інструментом.
Функції Інституту національної пам’яті тепер – формування національної політики пам’яті. Не державної, не партійної політики пам’яті, а саме національної, тобто такої, що охоплює все суспільство, стає інструментом суспільного діалогу.
В основі діалогу – визначення не того, хто правий, а того, що правильно. Діалог відрізняється від суперечки тим, що в суперечці ми намагаємося перемогти опонента, замість почути його і зрозуміти. Саме в тому й полягає суть діалогу: навчитися слухати й розуміти інших.
Так, проблема полягає в тому, що пережитки комуністичного минулого – це метастази ракової пухлини. Якщо не лікувати хворобу – ментальні конфлікти рано чи пізно набувають гарячих форм прямого насилля.
З цієї позиції опонентам буде дуже просто критикувати політику декомунізації як односторонню.
Проте відмова від такої національної політики пам’яті є подібною до відмови лікаря від гірких пігулок для хворого чи від хірургічного втручання. Через відмову від лікування хвороба рано чи пізно охопить весь організм.
Хіміотерапія – дуже болюча процедура, але вона може врятувати від хвороби. Українське суспільство потребує хіміотерапії національної пам’яті.
В основі загоєння минулого лежить досить простий принцип: треба все простити, але нічого не забувати. Взаємне прощення за умови відкриття всієї суспільно важливої інформації може стати основою компромісу між регіональними колективними пам’ятями.
 |
До Українського інституту національної пам’яті має бути передано архіви комуністичних спецслужб, міліції, прокуратури та партійних органів. Але розслідування комуністичних і нацистських злочинів проти українського народу має бути тільки частиною роботи ІНП.
З іншого боку має бути формування пам’яті про позитивні, переможні сторінки української історії: боротьби за вічні цінності особистої свободи і людської гідності, за державну незалежність України.
Інститут національної пам’яті має отримати нові завдання: зберігати й досліджувати архіви комуністичної влади та її спецслужб, науково їх опрацьовувати та оприлюднювати, вести популярізаційну й просвітницьку роботу. Окремий напрямок – музеєфікація місць пам’яті та впорядкування поховань українських героїв визвольних рухів та жертв нацистського та комуністичного режимів.
Вочевидь, нові завдання зумовлюють необхідність структурних змін ІНП. Після передачі до його архіву – Архіву Національної пам’яті – матеріалів комуністичних спецслужб, міліції, прокуратури та партійних органів, має бути започатковано відповідну організаційну структуру: Бюро відкритих архівів, Бюро музеєфікації місць пам’яті, Популярізаційно-просвітницьке бюро.
Бюро відкритих архівів має займатися як зберіганням архівних матеріалів, так і науковим їх дослідженням.
Бюро музеєфікації місць пам’яті має опікуватися і вже наявними національними меморіалами, як-от Бикивнянські могили, так і створенням і музеїфікацією нових – наприклад, створення Музею "Бабин Яр" та Музею Майдану в Києві, або розвиток та реекспозиція Музею "Тюрма на Лонцького" у Львові.
Але однією з найважливіших буде робота Популярізаційно-просвітницького бюро. Саме цей підрозділ має перетворитися на провідник пам’яті в суспільстві. Вочевидь, у рамках цього бюро має бути передбачено потужну видавничу діяльність. Наукові й науково-популярні видання мають потрапляти до кожної шкільної й районної бібліотеки, а тому їх наклади не можуть обмежуватися сотнею примірників, як це було за часів ІНП Солдатенка.
Польський інститут національної пам’яті тільки у 2012 році (звіт про 2013-й іще не опубліковано) видав 166 назв наукових і науково-популярних книжок. Загальний наклад реалізованих видань сягнув 80 000 примірників загальною вартістю більше 1,25 млн злотих (близько 4,5 млн гривень).
Чи не щомісяця виходить бюлетень "Pamięć.pl" – повноцінний популярний журнал, розрахований на шкільну і студентську аудиторію та широке коло любителів історії.
Польський інститут національної пам’яті щороку організовує вуличні пересувні виставки, публічні лекції й перегляди документальних фільмів, конференції для науковців і шкільних викладачів, конкурси "Історична книжка року" та "Найліпший історичний дебют року".
Як би мав у перспективі діяти Український інститут національної пам’яті? Вочевидь, у керунку популяризації має бути застосовано проектний принцип, коли одна тема стає водночас предметом і публічних лекцій, і вуличних виставок, і книжкових публікацій.
Уявімо один такий проект, присвячений, наприклад, Кенгірському чи Норильському повстанням, пам’ять про які варто було б відновити як пам’ять про повстання, що спричинили хрущовську "Відлигу", а врешті-решт – і розпад СРСР.
Спочатку збираються й публікуються архівні матеріали та свідчення очевидців. На наступному етапі відбувається монографічне наукове дослідження цих матеріалів, а одночасно – популяризація їх через пересувні вуличні виставки, лекції, добірки дидактичних матеріалів для шкіл, створення в партнерстві з телебаченням і радіо документальних телевізійних і радіопрограм.
Такий комплексний підхід дозволить відновлювати пам’ять про забуті сторінки нашого недавнього минулого та поступово долати його тяжіння.
Водночас майбутній Інститут національної пам’яті має бути установою децентралізованою, мати розгалужене регіональне представництво. Кожний такий регіональний відділ є водночас майданчиком для діалогу і донесення національної політики пам’яті по всій Україні.
Як убезпечитися від політизації політики пам’яті?
Повернення від статусу науково-дослідної установи до статусу центрального органу виконавчої влади є тільки етапом до перетворення ІНП на національну незалежну інституцію, яка була би подібною за статусом до Національного банку, Генпрокуратури чи Нацкомісії з питань моралі.
Кожна зміна на політичному Олімпі обертається для ІНП зміною керівництва, статусу і вектору руху. Прийшов час це змінити й запровадити механізми, які стабілізують ІНП як інструмент реалізації національної політики пам’яті.
По-перше, ІНП має керуватися спеціальним законом. Закон має чітко прописати його функції й завдання в той спосіб, щоби функцію декомунізації й дослідження злочинів тоталітаризму не було підмінено вивченням, скажімо, вітряків Слобожанщини.
Закон має чітко визначити: ІНП формує національну політику пам’яті, є майданчиком суспільного діалогу та інструментом подолання тягаря тоталітарного минулого.
Ані для чого іншого ІНП використовувати не можна.
По-друге, треба передбачити процедурні механізми, які забезпечать стабільність керівних органів ІНП та реалізованої ним національної політики пам’яті.
Як поляки вирішили питання політизації роботи Інституту національної пам’яті на цьому рівні? Вони прописали в законі досить складну структуру і процедуру призначення керівних органів цієї інституції.
Інститутом національної пам’яті Польщі керує голова, якого формально призначає і відправляє у відставку нижня палата парламенту за згодою верхньої. Але обирає кандидатуру голови Рада Інституту національної пам’яті.
Рада обирається окремою спеціальною процедурою, коли з дев’яти членів п’ятьох призначає Сейм, а ще по два члени – Сенат і Президент.
Кандидатів на посаду члена Ради пропонують палатам парламенту і Президенту різні інституції: Інститут історії, Інституту історії науки, Інституту політичних досліджень Польської академії наук, Крайова рада Судівництва та Крайова рада Прокуратури (це пов’язано з тим, що у Польщі ІНП виконує функції люстраційного бюро та здійснює кримінальне провадження злочинів проти людськості, що не мають терміну давнини). І тільки з цього наданого названими інституціями переліку Президент і палати Парламенту можуть обирати членів Ради.
Вимоги до майбутніх членів Ради є дуже чіткими: вони мають бути добропорядними авторитетними членами суспільства і володіти науковим ступенем з історичних, політичних чи правових наук. Раду обирають на 6 років, що не збігається з тривалістю парламентської та президентської каденцій. Це дозволяє убезпечити діяльність Ради від впливів політичного календаря.
Сформована Рада оголошує відкритий конкурс на заміщення посади голови ІНП. Конкурс відбувається публічно, кандидати виступають перед Радою і публікою із баченням програми діяльності на відкритому засіданні. Кандидатуру голови ІНП призначає Сейм за згодою Сенату.
Каденція голови ІНП триває 5 років. Закон допускає тільки одне переобрання на наступну п’ятирічну каденцію. На час перебування на своїй посаді він має недоторканність, подібну до імунітету члену парламенту. Незалежність його діяльності забезпечується також виключним переліком обставин, за яких його повноваження перериваються (добровільна відставка, тяжка хвороба чи смерть, на підставі рішення суду у випадку скоєння умисного злочину та відкликанням Сеймом, Сенатом та Президентом на підставі рішення Ради).
У подібний спосіб можна сформувати керівні органи Українського інституту національної пам’яті: у цій конфігурації політики тільки голосують за представлені академічними колами кандидатури, а Голова обирається на відкритому публічному конкурсі й лише затверджується парламентом.
Перезавантаження потребуватиме часу. Вочевидь, залишок 2014 року треба витратити на написання та затвердження в новобраному парламенті проекту закону "Про Інститут національної пам’яті", формування його структури, програм та бюджету.
Окрім цього треба підготувати до передачі до ІНП архівів комуністичних спецслужб, міліції, прокуратури та партійних органів. Це грандіозна логістична операція, підготовка якої потребуватиме півтора-два роки часу.
Після цього Український інститут національної пам’яті очікуватимуть роки тяжкої мозольної праці в копалинах правди. Саме на цьому принципі має бути побудовано роботу цієї інституції: правда не шкодить, шкодить брехня!
Дивіться також:
Відкриті радянські архіви? Ні, не чули
В Литві почали публікувати список агентів КГБ
У Болгарії відкриють архіви комуністичних спецслужб
Інтерв'ю з головою Інституту національної пам'яті України: "Люстрації не буде"
В організації ЄС, яка вивчає злочини тоталітаризму - вже й українці
Архів чехословацької комуністичної поліції. Шпигунські ФОТО
Голова Держархіву з КПУ хоче закрити половину архівів
