Шукаймо останки князя Ярослава, а не сваримося!

30 вересня ц.р. "Історична правда" оприлюднила публікацію Нелі Куковальської "Таємниці саркофага Ярослава Мудрого".

У передмові до публікації, підписаної Віктором Литвинчуком, з великим подивом зустрів своє прізвище із абсолютно необґрунтованими звинуваченнями у тому, що я став учасником телевізійного репортажу, присвяченого ситуації, яка склалася навколо питання долі останків великого князя Ярослава Мудрого.

За цими звинуваченнями, я взагалі не мав права брати участь у цьому репортажі, як особа нібито не причетна до справи розшуків.

Не маю честі бути знайомим з п. Литвинчуком, припускаю, що опубліковані ним у такому поважному виданні безпідставні і образливі для мене твердження пов’язані внятково з тим, що він просто не знайомий з обставинами, що мали місце навколо питання долі останків Ярослава Мудрого. Тож Бог йому суддя!

Але задля справедливості, хотів би звернути уваго редакції, її читачів та й самого п. Литвинчука на деякі важливі, на мій погляд, моменти.

По-перше, не я є автором репортажу і автором програми, у якій мені довелося брати участь. Це є авторські матеріали журналістів, які висвітлювали цю тему.

Як науковець і експерт понад 25 років займаюсь питаннями повернення та реституції культурних цінностей, неодноразово залучався до складу делегацій від України у міждержавних переговорах щодо цих проблем і маю надію, що дещо мені таки вдалося зробити для нашої держави не лише в теоретичному, але і в суто практичному сенсі.

Так на думку відомого радянського вченого Михайла Герасимова міг виглядати князь Ярослав

Очевидно, що як експерт, я володію певним обсягом інформації і про події навколо долі останків Ярослава Мудрого. Тож коли до мене звернулися журналісти з проханням надати допомогу у підготовці спеціального репортажу, погодився - тим більше, що для них це була термінова справа в режимі "сьогодні на сьогодні".

Якщо мої коментарі були достовірними і не містили помилок, то в чому тут проблема? Адже щодня в пресі, з екранів телебачення чи по радіо лунають сотні або й тисячі експертних коментарів і ніхто не ставить під сумнів саме право експертів такі коментарі надавати. Як виявляється, п. Литвинчук має іншу точку зору. Але це не значить, що вона є вірною.

По-друге, щодо мого "відношення до проведених досліджень" хотів би повідомити наступне. Коли у вересні 2009 р. було відкрито саркофаг Ярослава Мудрого у Софії Київській - ця подія була неоднозначно сприйнята науковою громадськістю і вже навколо самого цього факту виникли доволі різкі суперечки. Вони загострилися, коли виявилося, що мощів князя у саркофазі та й у фондах Софійського заповідника нема.

Нижня частина саркофага Ярослава Мудрого. Фото - сайт "Мислене древо"

Зараз не пригадую, яким саме чином дане питання було винесено на розгляд до урядових структур – чи це було доручення Президента Віктора Ющенко урядові розглянути дане питання, чи воно було ініційоване безпосередньо кабінетом міністрів. Чи, можливо, дирекція заповідника "Софія Київська" була ініціатором розгляду даного питання на урядовому рівні.

Хай там як, але урядове доручення було розписане багатьом міністерствам і відомствам, головною установою було визначено Український інститут національної пам’яті, який тоді очолював академік Ігор Юхновський.

Інститут ініціював створення міжвідомчої робочої групи, яка відбула декілька засідань з даного питання. В тому числі, до складу цієї робочої груби офіційно було включено і мене як науковця з певним досвідом діяльності у такій специфічній сфері як пошуки втрачених культурних цінностей. Відповідно, я брав безпосередньо участь у нарадах, які проводив І.Р. Юхновський.

Подяка кандидату наук С. Коту від Українського Інституту національної пам'яті за участь у пошуках останків великого князя

Зауважу, що поза основними засіданнями міжвідомчої робочої групи мене і тодішню директорку Софійського заповідника п. Куковальську запрошував на окремі, інколи досить тривалі розмови голова УІНП академік Юхновський, на яких детально обговорювалися можливі варіанти і напрямки пошуків, а також юридичні і етичні аспекти проблеми. Я пригадую щонайменше три таких розмови в кабінеті Ігоря Рафаїловича.

Так само правдою є те, що поза згаданою робочою групою до мене звернулася тодішній заступник директора Софії Київської з наукової роботи Ірина Марголіна, яка від імені дирекції заповідника просила мене надати їм усю можливу допомогу у цій справі. Я, звісно, погодився. Ми мали кілька зустрічей у неї в робочому кабінеті. Також декілька робочих нарад відбулося з директоркою Софійського заповідника п. Куковальською в її кабінеті. Всі ці контакти виглядали абсолютно відкритими і щирими.

На першому етапі було визначено два можливих варіанти:

1) останки могли не повернутися з Росії, куди їх було передано для здійснення досліджень та створення за черепом, що зберігся, відомої реконструкції вигляду Ярослава Мудрого роботи російського вченого М. Герасимова. Відповідно, треба було б шукати їх в Росії;

2) Останки Ярослава Мудрого могли бути вивезені в 1943 р. під час Другої світової війни разом з іншими реліквіями Софійського заповідника - за аналогією з долею мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору, питанням розшуку і повернення яких мені раніше довелося займатися, та частини архіву заповідника, який був вивезений за кордон Олексою Повстенком, директором Софійського архітектурного музею, що був створений і діяв в умовах німецької окупації.

Саме тоді, власне, дуже оперативно співробітники Софійського заповідника провели додаткові дослідження архіву заповідника і знайшли документальне підтвердження факту, що згідно з актом від 3 грудня 1940 р. останки, які ототожнювалися з останками Ярослава Мудрого, були повернуті до заповідника і згодом (окремим внутрішнім актом) були передані до його фондів. Ксерокопію тих актів я отримав особисто від п. Марголіної і вона зберігається в мене дотепер.

2009 р. Відкриваючи саркофаг у Софії дослідники ще не знали, що кістки князя Ярослава зникли

Тож, "російський слід" не підтвердився. Відтак головну увагу ми звернули на питання можливого вивезення останків князя Ярослава в роки війни. Я мав на руках архівні матеріали - списки запакованих предметів, вивезених з Софійського заповідника айнзатцштабом Альфреда Розенберга, і в них останки Ярослава Мудрого не фігурували. Цілком логічно було припустити, що таке вивезення могло відбутися за участю тих українських діячів, хто був змушений податися на еміграцію.

Я пообіцяв дирекції Софійського заповідника звернутися з проханням по допомогу до знайомих діячів української діаспори, зокрема, у США, щоб зібрати всі можливі відомості.

Локалізація пошуків на США сталася завдяки дослідженню відомого українського науковця Сергія Білоконя, який опублікував матеріали про перебування у Нью-Йорку однієї з реліквій Святої Софії - ікони Миколи Мокрого, яка була втрачена в роки війни.

Я звернувся до надзвичайно авторитетних в українських культурних та церковних колах добрих знайомих Петра Матули та голови Дослідної фундації ім. О. Ольжича у США, тодішнього голови Братства Андрія Первозданного у США Михайла Гереця. Вони радо і відповідально включилися в процес пошуків інформації про долю останків Ярослава Мудрого і провели величезну роботу, знайшовши практично всіх, хто щось міг повідомити в цій справі. Зберігаю листування з ними обома у цій справі.

Слід зазначити, що п. Матула до того часу мав добрі контакти з дослідницею історії УАПЦ Іриною Преловською, яка в ті роки працювала в Софійському заповіднику, тож паралельно зі мною листувався в справі долі останків князя Ярослава і з нею, а згодом також безпосередньо із п. Марголіною. Відповідно, про результати своїх пошуків він інформував і співробітників заповідника, і мене.

Свято-Троїцький собор у районі Бруклін, Нью-Йорк. Тут зберігається ікона Миколи Мокрого, вивезена з Києва 1943 року

Довідавшись, що п. Герець планує відвідати Київ, запропонував йому організувати зустріч з директоркою Софійського заповідника п. Куковальською, на що він погодився. Така зустріч дійсно відбулася і пан Михайло пообіцяв надати заповіднику усю можливу допомогу. Його листи з викладом його численних контактів з українськими діячами у США так само одночасно надходили і до мене, і до дирекції заповідника.

Допомога з боку Петра Матули та Михайла Гереця справді є неоціненною, бо жодного архівного документа у даному напрямку пошуків наразі не виявлено, крім окремих публікацій у діаспорних виданнях (які вони теж познаходили), а крихти інформації можливо зібрати лише через залучення спогадів ще живих свідків тих подій.

Хочу зазначити, що маючи певну інформацію в питаннях долі останків Ярослава Мудрого, я не намагався скористатися нею і щось із неї оприлюднювати, принципово вважаючи, що в такій складній справі, де присутні чимало нюансів (включно з питанням стосунків з українською діаспорою) є першочерговим державний інтерес і що передчасна поява якихось інформаційних хвиль може лише зашкодити процесу пошуків.

Моя участь у згаданій телевізійній програмі стала можливою лише після появи низки публікацій у пресі, в яких використовувалися зібрані матеріали, включно з цитуванням фрагментів листів П. Матули і М. Гереця.

Ще хотів би звернути увагу на один нюанс. Всю інформацію в справі розшуків останків Ярослава Мудрого, яка передавалася до Софійського заповідника і збиралася у заповіднику, Неля Куковальська отримувала як службова особа-директор заповідника і член створеної за урядовим дорученням робочої групи. Свою працю в цьому напрямку, наскільки мені відомо, здійснювали також і співробітники МЗС і навіть співробітники СБУ. Але жодних публікацій чи коментарів з їх боку ще не було.

Очевидно, що ще не час.

Янукович віддав Софію Київську Міністерству культури

Питання долі останків Ярослава Мудрого є надто складним, аби робити поспішні висновки та не підготовлені належно кроки. Труднощі засвідчив, зокрема, візит п. Куковальської до США, який був необхідним, але який по факту не приніс очікуваного результату – інформація про конкретне місцеперебування реліквій не була отримана.

А це означає, що пошукову роботу слід продовжувати. І вона потребує спільної копіткої праці, а не шкідливих змагань за "першість" та ще й з необґрунтованими закидами на адресу вчорашніх партнерів з пошуків.