Прощання з тоталітаризмом

23 серпня відзначається Європейський день пам’яті жертв нацизму і сталінізму.

Саме 23 серпня у далекому 1939 році два кривавих диктатори – Гітлер і Сталін – поділили між собою Європу, уклавши злочинний пакт Молотова-Ріббентропа.

У Декларації Європарламенту від 2 квітня 2009 року "Європейська свідомість і тоталітаризм" вказується, що відзначення цієї дати має на меті "збереження пам'яті про жертв масових депортацій і знищень, укорінення демократії, зміцнення миру та стабільності на … континенті".

1939: парад перемоги у Бресті. Комуністи і нацисти разом. ВІДЕО

Ініціаторами відзначення Дня пам’яті жертв тоталітарних режимів виступили парламентарі країн Балтії. Це невипадково, оскільки Литва, Латвія та Естонія зазнали впродовж 1939-1991 років страшних страждань від совєцького окупаційного режиму.

Втім, у вказаних країнах була засуджена сама антилюдяна комуністична ідеологія.

Також у країнах Європи – колишніх сателітах СССР – було проведено люстрацію. Представники компартійної влади, співробітники та агенти КГБ і таємних служб були позбавлені права обіймати державні та виборні посади.

Було оприлюднено відомості про злочини окупаційного режиму.

Посткомуністичні держави Європи пройшли тривалий і складний шлях десовєтизації, що дозволило їм не лише унеможливити реванш комуністичних сил, але й ліквідувати рудименти тоталітарної міфології у свідомості громадян.

Окрім люстрації, декомунізація проводилася за допомогою активної просвітницької діяльності. Так, у Литві було створено Комісію оцінки злочинів нацизму та комунізму, функціонує Музей жертв геноциду.

У Латвії працює Музей окупації, музейна установа з такою ж назвою знайомить громадськість зі злочинами тоталітарного режиму в Естонії.

Музей окупації Латвії - його відмовився відвідати Янукович. ЕКСКУРСІЯ

Угорці дізнаються про страхітливі злочини гітлерівців і комуністів з експозицій Дому терору, чехи можуть побачити жахіття совєцької окупації в Музеї комунізму. Музей совєцької окупації відкрито також у Грузії.

У Польщі функціонує Інститут національної пам’яті, який виявляє та вивчає, а потім доносить до громадськості дані про злочини проти польського народу, що були здійснені тоталітарними режимами впродовж 1939-1989 років.

Інститут національної пам’яті функціонує також в Естонії, у Румунії – Інститут досліджень комуністичних злочинів і пам’яті румунської еміграції, в Чехії – Інститут досліджень тоталітарних режимів.

У 2008 році низка відомих політиків, а також істориків і колишніх політв’язнів підписали "Празьку декларацію про європейське сумління та комунізм", а у 2010 році – "Декларацію про злочини комунізму".

У цих документах відзначається необхідність рішучого та безкомпромісного засудження комунізму та злочинних дій комуністичних режимів.

У 2011 році Чехія, Польща та Угорщина створили "Платформу європейської пам’яті та сумління" – міжнародний проект з дослідження злочинів тоталітарних режимів у Європі в XX столітті.

У Європі розпочали підготовку до Нюрнбергу над комунізмом

У 2009-му році тодішній президент Польщі Лех Качинський підписав закон, що передбачає кримінальну відповідальність за володіння або придбання комуністичної символіки.

Карна відповідальність за використання символів комунізму запроваджена також у Литві, де цей режим прирівняли до нацизму.

Парламент Молдови схвалив заборону використання комуністичної символіки у політичних цілях.

При цьому Україна, яка чи не найбільше постраждала від совєцької окупації, не зробила належних висновків. Попри те, що в 1991 році Компартію було заборонено, вже за два роки вона відновила свою діяльність.

Причому ця організація цинічно заперечує злочини тоталітарного комуністичного режиму.

Верхом цинізму з боку комуністичних бонз є публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років. Ще один кричущий факт – ушанування комуністами кривавого диктатора Сталіна – ініціатора страхітливих репресій, організатора Голодомору, масових страт, депортацій.

Гітлер проти Сталіна. Хто був гірший?

Те, що комуністи поставили пам’ятник Сталіну в Запоріжжі, можна порівняти за цинізмом зі встановленням, приміром, пам’ятника Гітлеру в Ізраїлі.

Утім, комуністи нині – при владі і є органічною складовою панівного кримінально-олігархічного режиму, а тому почуваються безкарно.

Всі декларації Компартії про "повернення країни народу" та "боротьбу з олігархами" є пустими фразами: насправді комуністи є вірними прислужниками олігархів.

Стрижнем ідеології КПУ є українофобія, прагнення відновити імперію, повернути Україну у русло "русcкого міра", в чому вони отримують всебічну підтримку з боку Російської Федерації.

На рахунку комуністичного окупаційного режиму в Україні – незліченна кількість злочинів, причому вони аж ніяк не обмежуються добою правління Сталіна.

Варто відзначити і червоний терор під час окупації більшовиками України в 1918-1919 роках, і масовий грабунок селян – так звану "продразвьорстку", що призвела до першого Голодомору 1921-1922 років.

І колективізацію, обернення селян на безправних рабів, які працювали у колгоспах на нових панів – компартійну номенклатуру.

Доноси, самогон і байдужість до майна. Як Голодомор змінив життя села

Найтрагічніша сторінка в житті українського народу – найкривавіший злочин комуністичного тоталітарного режиму – спланований у Кремлі геноцид української нації, а саме Голодомор 1932-1933 років.

На рахунку комуністичного режиму – нищення української культури, масові страти представників творчої та наукової інтелігенції, руйнування церков і систематичне насаджування атеїзму.

Варто відзначити і сумнозвісний "золотий вересень" 1939 року з його масовими стратами та депортаціями, розстріли тисяч безневинних людей у в’язницях влітку 1941 року, терор енкаведистів на Галичині у другій половині 1940-х років, Голодомор 1946-1947 років.

І після смерті Сталіна тоталітарний режим не змінив своєї сутності. Українських патріотів кидали до таборів і психлікарень, переслідувань зазнавали їхні рідні та близькі.

Смерть Василя Стуса, Олекси Гірника, Василя Макухи, Олекси Тихого та багатьох інших патріотів – на рахунку тоталітарного комуністичного режиму, який завжди виявляв свою імперську та антилюдську сутність.

Таємниця смерті Стуса. Як загинув поет

За Брежнєва посилилася тотальна русифікація, наслідки якої можемо нині вповні відчути на теренах Південної та Східної України.

І при цьому в Україні наразі щонайменше 4,5 тисячі центральних вулиць міст і сіл названі на честь кривавого більшовицького керманича Леніна.

Загалом же в Україні у 20 разів більше вулиць, які носять імена діячів тоталітарного режиму, ніж названих на честь патріотів, які боролися за українську державність та вулиць, назви яких пов’язані з незалежністю України.

Приміром, у Києві є вулиця Дзержинського, чотири вулиці Леніна, вулиця Крупської, Антонова-Овсієнка, Блюхера, Бонч-Бруєвича, Бубнова, Вєтрова, Гавро, Мате Залки, Камєнєва, Уборевича, Картвелішвілі, Щорса, Щербакова, Якіра та інших.

У столиці України стоять пам’ятники тому ж таки Лєніну, а також Щорсу, Мануїльському, учасникам антидержавного заколоту більшовиків у січні 1918 року.

Одна з центральних вулиць Донецька названа на честь організатора Голодомору 1932-1933 років Постишева.

Вулиця Постишева, а також вулиці Чубаря і Косіора (теж організатори Голодомору) є у Дніпропетровську, проспект Постишева – у Харкові.

Радянських назв вулиць у 20 разів більше, ніж "незалежних". ІНФОГРАФІКА

Цей список можна продовжувати безкінечно… Більше того, в українських містах і зараз називають вулиці на честь діячів тоталітарного режиму.

Так, 25 січня цього року Дніпропетровська міська рада своїм рішенням присвоїла одній з вулиць міста ім'я генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєва!

А чого варта червонопрапорна істерія, яку розгорнули регіонали та комуністи в минулому році.

Нинішній кримінально-олігархічний режим генетично пов'язаний з комуністичним окупаційним режимом: саме колишні компартійні та комсомольські функціонери, червоні директори незаконно привласнили собі фабрики і заводи на початку 1990-х років, ставши олігархами.

Тому засудження комуністичної ідеології та заборона Компартії, а також системна десовєтизація України можливі лише після докорінної зміни влади.

Багато що буде залежати від парламентських виборів у жовтні цього року: чи буде Україна залишатися під владою "колишніх", чи піде по шляху розвитку цивілізованих країн Європи.