Спецпроект

Як Колесніченко оскандалився перед західними істориками

Західні вчені категорично проти використання своїх прізвищ поруч із прізвищем "Колесніченко". Кажуть, що не давали згоди на жодну публікацію. І не хочуть мати нічого спільного з українською політикою загалом і Партією регіонів зокрема.

Вадим Колесніченко, який пройшов у парламент за списком Партії Регіонів (175-те місце), є народним депутатом усього шість років. Але за цей час він відзначився багатьома корисними законопроектами та іншими ініціативами.

Колишній агроном, комсомольський функціонер і борець із розкраданням соціалістичної власності бився у студії Шустера з "Фемен", пропонував у цій же студії показати труси, вимагав заборонити Шустера, боровся з магнітиками "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями" і кліпами поп-співачок, виправдовував проживання Януковича в Межигір'ї і проголошував інші депутатські ініціативи, такі важливі в наш час економічних негараздів і потрясінь.

Якщо вбити депутата в пошуковий рядок УП, ці ініціативи постануть перед нами в усій красі.

Він хоче боротьби з якимось "екстремізмом", б'ється на трибуні ВР, пропонує арештовувати за "Спасибо жителям Донбасса", коментує здоров'я Тимошенко, не дає нікому "з вилами захоплювати владу", не дає психам і бакалійникам балотуватися у президенти, ініціює мутний скандал про своїх колег-"педофілів", вимагає собі російського куратора і повсякчас апелює до "європейських цінностей", при цьому не перестаючи нагадувати Європі, яка вона продажна і нехороша.

Ну й, звичайно, мова-мова-мова. Про це він заговорив одразу, як потрапив на Грушевського - і вже 5 років регулярно кидає клич до останнього та рішучого мовноязичного бою. Щоправда, досі жоден законопроект Колесніченка не ставав законом.

Не цурається наш агроном і юрист й історичної тематики - не менш важливої в часи економічних негараздів, ніж мова.

Він регулярно виступає з заявами і пропозиціями: то щодо "жертв ОУН-УПА", то щодо супер-кладовища для військових. Називає участь руських військ у Грюнвальдській битві "неподобством" і вимагає ввести в українську давно існуюче в ній слово "руський". Захищає "єдино правильну" версію Другої світової війни і організовує поїздки країною з червоним прапором на День Перемоги.

У травні видатний син сонячної Уманщини оголосив про черговий проект - видання "збірника наукових статей сучасних західних учених". Книга називалася "ОУН і УПА: дослідження про створення "історичних" міфів" і, вочевидь, мала нагадати виборцям про демонічних бандер, які досі заважають процесу покращення життя.

От, правда, виявилося, що сучасні західні вчені, чиї тексти були опубліковані у "збірнику", категорично проти використання своїх прізвищ поруч із прізвищем "Колесніченко". Кажуть, що не давали згоди на жодну публікацію. І не хочуть мати нічого спільного з українською політикою загалом і Партією регіонів зокрема. І навіть вимагають знищення "збірника".

Але про все по порядку.

Ця книга з розлогою передмовою Колесніченка (знову ж таки, про капосних помаранчевих бандерівців) вийшла в серії... "Історична Правда" :) А один із текстів "збірника" - копіпаст нашого, істправдівського тексту. На передрук якого теж ніхто не питав дозволу.

Обкладинка блокбастеру

Автори текстів, які були перекладені російською для "збірника" Колесніченка - фахові науковці різного калібру.

Тимоті Снайдер (чомусь представлений Колесніченком як Шнайдер) - важковаговик, професор Єльського університету (США), доктор. Його перу, зокрема, належать "Криваві землі" - праця, яка була визнана "книгою року" виданнями Financial Times, The Economist і Daily Telegraph і ще багатьма.

В принципі, саме очима Снайдера західний світ бачить історію України середини XX сторіччя. Це дуже популярний автор. І "перекласти" його прізвище Snyder як Шнайдер могла хіба що людина з аномально асоціативним мисленням. Ну, або людина, яка ніколи не чула про професора з Єлю.

Тимоті Снайдер про Голодомор 1932-33 років

У "збірник" Колесніченка увійшов не уривок із "Кривавих земель" чи інших праць Снайдера. Під виглядом наукового доробку історика нам підсунули... запис у блозі. Очевидно, укладачам "збірника" сподобалася назва цього запису: "Фашистський герой у демократичному Києві".

Другий автор, пост-докторант Лундського університету (Швеція) Пер Рудлінг вже кілька років досліджує націоналістичні рухи Східної Європи та відповідну політику історичної пам'яті. Він є авторитетним і цитованим істориком з цього періоду.

Третій автор, аспірант Університету Гамбурга Ґжеґож Россолінський-Лібе, відомий переважно скандалом, який викликала його лекція про "фашиста Бандеру". Найближчим часом має вийти його монографія, з якої остаточно стане зрозумілим рівень наукової безпристрасності дослідника.

Власне, мій конспект лекції Россолінського-Лібе, включений у "збірник" Колесніченка, теж не є науковою роботою. Ба більше, я записав цей конспект і опублікував з ДОЗВОЛУ доповідача. Я не дозволяв політичним баригам використовувати мою працю.

Лекція про "фашиста Бандеру". Конспект і хронологія скандалу

Побачивши свій конспект у "збірнику", я списався зі згаданими істориками - чи давали вони згоду на публікацію?

Першим відповів Тимоті Снайдер: "Це було зроблено без мого дозволу". Наступним відписався Ґжеґож Россолінський-Лібе: "Я про це нічого не знаю. На переклад і публікацію ані я, ані Пер [Рудлінг] не давали згоди".

Пізніше всі три історики зробили заяви щодо "збірника" Колесніченка.

"Зазвичай, я не проти передруку своїх матеріалів на інші мови - але за однієї умови: дотримання авторських прав, - написав Снайдер. - Але ця умова була грубо порушена укладачами збірника. Видавці цієї книги... зверталися до мене за дозволом на передрук цього матеріалу, але я їм відмовив... Вони двічі ввели в оману потенційних читачів: по-перше, назвавши мій матеріал "наукові статті" (насправді, це є записом у блозі, який має свої правила і жанр, що відрізняється від академічної публікації), по-друге, перекрутивши послідовно протягом всієї книги моє прізвище (Шнайдер замість Снайдер)".

Снайдер підкреслив, що Україна зараз як ніколи потребує дотримання правил цивілізованої поведінки: "Це стосується, зокрема, такої чутливої і вибухонебезпечної ділянки, як історична пам'ять та історична політика. Поведінка видавців збірника не є взірцем ані цивілізованості, ані чутливості. Вона завдає шкоди не тільки особисто мені, а й самій Україні та її образу у всьому світі".

Професор Єльського університету вимагає від видавництва - і особисто від народного депутата Колесніченка - публічно вибачитися за порушення його авторських прав, а також зняти цю книгу з інтернету і знищити всі її паперові копії. В протилежному випадку Снайдер вважає можливим "розглядати варіанти захисту своїх прав за допомогою юридичних засобів".

Рудлінг і Россолінський-Лібе відреагували на "збірник" Колесніченка заявою на західному історичному сайті Defending History.

"Пан Колесніченко переклав та видав збірку без згоди чи повідомлення авторів. Ми вважаємо такий підхід неетичним, - йдеться в заяві. - Ми виступаємо проти політичної інструменталізації наших досліджень Партією регіонів так само, як і проти аналогічної інструменталізації, здійснюваної націоналістичними групами та організаціями".

Це золоті, на мою думку, слова. Історією мають займатися фахові науковці, а не партійні пропагандисти. Бо нема історичної правди, хай навіть наш сайт так називається :) ОУН і УПА були і вбивцями, і жертвами, і героями, і негідниками - як би не хотіли зобразити їх у якомусь одному кольорі Колесніченко чи його соратники з правого табору.

Автора цих рядків найбільше ображає навіть не факт порушення прав (тим більше на тлі виконаних у гугл-перекладачі підручників чи плагіаторської діяльності Литвина з Януковичем).

Ображає якість депутатського копіпасту. Ви не повірите, але видавці збірника навіть не вичитали переклад мого конспекту лекції. Ось, приміром, вони залишили вставлений у текст гіперлінк про Лебедя і Піховшека, котрі розвалили СРСР - тільки подали це як підзаголовок:

Оригінал конспекту на сайті ІП...

А от гіперлінк про "буржуазних націоналістів" у радянській пропаганді прибрали :)

...і його копіпаста у "збірнику" Колесніченка

Ображає відсутність елементарної фахової підготовки чи хоча б неофітського азарту. Такі помилки при перекладі швидше нагадують мертвотне, грантоїдське освоєння бюджету. У зв'язку з чим варто привітати спонсора видання цього "збірника" - ще одного нардепа від ПР В'ячеслава Богуслаєва (він є президентом благодійного фонду "Дніпро-Січ", на чиї кошти й було видано книгу).

Як редактор, я усвідомлюю, що за кілька годин під цією колонкою будуть десятки коментів уже не про факт крадіжки громадянином Колесніченком авторських прав. Тут сперечатимуться про ОУН, про УПА, про Сталіна, про другу державну мову та інші актуальні в часи економічних негараздів теми.

Але дуже хотілося б перевірити, наскільки ці суперечки важливі для виборців, а не коментаторів.

Дуже б хотілося побачити громадянина Колесніченка не в партійному списку, а на мажоритарці. Он хоча б по його рідній Умані. Хай розкаже там про УПА, другу державну, "Фемен", труси тощо.

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.