Спецпроект

Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?

Думаю, багато хто звертав увагу на популярну в інтернеті копію листа голові КГБ СРСР Андропову, копія - першому секретарю правління Спілки письменників СРСР Маркову, підписану іменами трьох відомих літераторів і політиків.

Думаю, багато хто звертав увагу на популярну в інтернеті копію листа-доносу голові КГБ СРСР Андропову, копія - першому секретарю правління Спілки письменників СРСР Маркову, підписану іменами Дмитра Павличка, Івана Драча та Володимира Яворівського.

В більшості випадків чуються вигуки на кшталт "тю, це й так очевидно", негативні реакції щодо згаданих персон, як не крути, переважають. Власне, що чекати від дітей і онуків людей, які "Пастернака не читали, але засуджують".

Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?

Спробуємо розібратись із листом. Вперше він з'явився на початку 1990-х років і, якщо пам'ять не підводить, його надруквала газета популярної тоді Соцпартії Олександра Мороза "Товариш". Був судовий процес, який газета програла. Але це не зашкодило його довголіттю. Лист трьох зажив своїм життям - час від часу - за дивною амплітудою, то з'являючись в медіях, то зникаючи.

З розповсюдженням інтернету - донос, підписаний прізвищами "українських радянських письменників", отримав друге дихання. Його легко побачити як на комуністичних сайтах, так і на націоналістичних.

Перші ненавидять Павличка, Драча та Яворівського за зраду соціалістичним ідеалам, яким вони, справді - з усією щирістю та талантом - віддавались до початку перебудови, другі - за комуністичне минуле, колабораціонізм з радянським режимом, "ленінські" вірші тощо.

Той самий "донос" літераторів самому голові КГБ СРСР Андропову 

Цей лист не витримує критики.

Достатньо одного факту: немає жодного доказу її існування ні в Москві, ні в Києві, що вона була написана, відправлена, зареєстрована, прийнята до відома... Все, що ми маємо - непевну "копію", зроблену невідомо коли і невідомо ким.

Але спробуємо дослідити той папірець і можливі обставини його виникнення.

Фальшивка виринає на самому початку 90-х. Якраз тоді, коли сформувалася та стала сприйматися суспільством як цілість ця письменницька трійця громадсько-політичних діячів.

Отже, час виготовлення "листа" - це не раніше 1989 року. Не раніше вересня, коли було створено Народний Рух України. Драч був його першим головою, Яворівський - першим головою Київського крайового НРУ. Павличко - один із лідерів і трибунів Руху, перший голова Товариства української мови.

На початку 1970-х - вони були, звісно, знайомі, але належали до двох різних, даруйте за футбольну термінологію, ліг. Драч і Павличко - це авангард тодішньої української літератури, її вершки, живі класики.

Корифеї української літерратури та національно-демократичної політики Павличко та Драч

Іван Федорович у 1973-му був уже автором 5 поетичних збірок, хоч із дещо підмоченою постдисидентськими каяттями репутацією, а Дмитро Васильович - головний редактор найкращого "товстого" літературного часопису "Всесвіт", яким зачитувались по всьому Радянському Союзу.

А Володимир Олександрович - вже не початківець, але тільки-но вступив до Спілки письменників, працював на периферії і ніяк не був рівнею двом літературним "генералам".

Врешті, ніколи до перебудови ці люди не працювали разом, не існує жодного їхнього спільного доробку. І уявити таку трійцю разом міг тільки їхній сучасник і опонент. І тільки через двадцять років після зазначеної події.

"Серед українців було мало капітулянтів" - як і для чого КГБ стежив за дисидентами  

Тепер, власне, про зміст.

Не існує жодного листа, будь-якого іншого прикладу, коли б якийсь український радянський письменник адресував би листа безпосередньо главі КГБ СРСР Юрію Андропову та керівникові СП СРСР Георгію Маркову. Субординація, зарегульованість тих часів цього не дозволяла.

"Мы, украинские советские писатели, решительно осуждаем действия так называемых литераторов Светличного, Стуса, Сверстюка, Караванского, братьев Горыней, Мороза, Черновола, Осадчего, математика Л. Плюща, В. Некрасова и др...".

Даруйте, але це повна маячня. Дурниці в доносах у КГБ не писали. Там цього не любили і не прощали.

По-перше, брати Михайло та Богдан Горині - не літератори, а психолог і мистецтвознавець, і Павличко з Драчем - близькі їхні друзі дотепер, чудово це знали. До речі, згадка про "братьев Горыней" - це теж привіт із початку 1990-х. Тоді вони були у всіх на вустах - пан Михайло очолював секретаріат НРУ і тягнув на собі всю чорнову роботу рухівського апарату, а пан Богдан - очолював Львівську філію Української Гельсінкської Спілки - фронтмена тодішнього опозиційного середовища.

КГБ проти українців. Справа "Блок"

Я перечитав дуже багато документів самвидаву і документів КГБ УРСР, зокрема по справі "Блок", що якраз тоді реалізовувалась чекістським відомством, і ніде не бачив оцієї формули "брати Горині", а от в літературі та документах початку 90-х - таких прикладів десятки.

По-друге, мовознавець Святослав Караванський сидів ще з 13 листопада 1965 року і ніяк на початку 1970-х не входив до кола перерахованих через кому шістдесятників-інакодумців.

По-третє, Валентин Мороз був заарештований 1 червня 1970 року, Іван Світличний, Василь Стус - 12 січня 1972-го, Євген Сверстюк - через дві доби, а письменник Віктор Некрасов взагалі не був засуджений і згодом емігрував, та й проходив здебільшого по московських самвидавних справах, а не через належність до українського, ще й неіснуючого в такому складі, кола.Тобто говорити про якісь "действия" взагалі не випадає.

Сорок років січневому погрому шістдесятників

Про цей "документ" я говорив не раз з відомими дисидентами, зокрема, зі згадуваними у тексті. Вони, даючи часом доволі різкі характеристики Павличку, Драчу, Яворівському за їхню діяльність, правда, здебільшого, на державній службі та у великій політиці, і, звісно, конформізм у 1970-1980-х, заперечували можливість існування цього листа.

У цих письменників і політиків є достатньо підстав увійти в історію України не тільки у білому, плям у біографіях вистачає, але звинувачувати в цьому підлому доносі жодних підстав немає. Он, газета КПУ "Комуніст" дотепер використовує Павличкові слова про бандерівців - "Кривавих каїнів печать" як назву рубрики про "злочини ОУН-УПА"...

"...история КГБ показывает силу дружбы русского и украинского народов"

До речі, в інтернеті можна надибати ще й зроблену нашвидкоруч обкладинку особистої справи "агента Тридоля", тобто - В.О. Яворівського, та навіть "факти" його роботи заступником начальника одного з відділів П'ятого управління КГБ УРСР по Львівській області в чині майора. Це теж "привіт" від політичних опонентів. Сміливо відправляйте і ці "відкриття" в смітник.

Джерело: tsn.ua

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.