Спецпроект

Наша історична пам'ять стала валютою у стосунках з Росією

За Ющенка Україна перебувала між двома моделями - східноєвропейською та пострадянською, зараз ми скотилися до останньої. Період 1939-41 років ця модель не дуже любить. Адже початковий етап Другої світової є загарбницьким, коли СРСР провокує війни.

10 травня в Українському католицькому університеті (Львів) відбулася відкрита лекція  "Політика пам'яті Другої світової війни в Україні". Пропонуємо вашій увазі одну з доповідей, яка здалася редакції ІП важливою.

Завжди, коли Україна "віддячує" Росії, то віддячує частиною нашої історичної пам'яті, ця пам'ять перетворилася у певну валюту.

За часів Кучми, у 2000 році був прийнятий закон "Про вшанування пам'яті Великої вітчизняної війни". Це поставило крапки у дискусії між науковцями та офіційними особами, як називати цю війну. Опоненти розмахували законом і вказували на обов'язковість називати Другу світову лише Великою вітчизняною.

Цікаво, що одним із пунктів цього закону було передбачено притягнення до кримінальної відповідальності всіх тих, хто дискредитує і очорняє пам'ять про Велику вітчизняну.

Якраз у цей період починався скандал з Гонгадзе, і Леонід Кучма потрапив у ситуацію, коли від нього відсторонився Захід. Тоді "братня" Росія протягла свою руку. Таким чином, цим законом Кучма  вирішив віддячити їй за це.

Завжди, коли Україна "віддячує" Росії, то віддячує частиною нашої історичної пам'яті. Ця пам'ять перетворилася у певну валюту. Так було з ціною на газ і здачею Чорноморського флоту Росії. 

Останні два закони зі сфери історичної пам'яті - заява до 65-ої річниці Нюрнберзького трибуналу та закон про прапори - є ще однією серйозною здачею українських інтересів у гуманітарній сфері.

Ці останні два рішення чітко спрямовані на розбрат та розкол суспільства.

Перше - заява, котру ініціювали комуністи, до 65-ої річниці Нюрнберзького трибуналу. У ній фактично відкидається один із головних елементів політики Ющенка, коли обидва тоталітарні режими прирівнювалися до злочинних.

Як Рада продублювала заяву Думи щодо Нюрнберга

У цій же заяві Верховної Ради вказано, що аморально порівнювати гітлерівські і сталінські режими, що є серйозним відходом від загальноєвропейських стандартів.     

Другий закон - про червоний прапор . Там фактично кожен аспект цього питання, як детективний роман. По-перше, прапор, який нам пропонують, не був прапором перемоги насправді, по-друге, він не був першим, по-третє, його повісили не ті люди, котрі отримали за це звання героїв.

Навколо так званого "прапора Перемоги" є багато міфів, що є предметом окремої дискусії. Однак наразі фактом є те, що Україна опинилася в компанії тих країн, які прапор Перемоги затвердили на державному рівні - Придністров'я, Білорусь та Росія.

Ось що мали вивішувати на День Перемоги, якби Янукович підписав закон

Зараз в Україні фактично відсутня політика історичної пам'яті. У нас існує певний парадокс - адміністрація президента та влада заявляють про пошук найбільш конструктивного підходу. Але на тлі пошуків такого конструктиву чомусь приймаються деконструктивні рішення.

Деякі дослідники виділяють три моделі пам'яті Другої світової війни - західноєвропейська (основним лідером тут є Німеччина), східноєвропейська (Польща, Прибалтійські країни) та пострадянська модель (Росія, Білорусія, Придністров'я).

За президентства Віктора Ющенка Україна перебувала між двома моделями - східноєвропейською та пострадянською, зараз ми остаточно скотилися до останньої.

Сьогодні Україні фактично пропонують нову модель пам'яті, яку активно використовує влада.

Існує навіть відповідний документ "До проблеми пам'яті формування наукової концепції історії України періоду Другої світової та Вітчизняної війни", написаний Дмитром Ведєнєєвим (заступник директора Інституту національної пам'яті - ІП) та Олександром Лисенком (заввідділом історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ - ІП).

У цьому документі є спроба відійти від засудження пакту Рібентропа-Молотова, а період 1939-41 років ця модель - як і у колишньому СРСР - не дуже любить. Адже цей початковий етап Другої світової є загарбницьким, коли Радянський союз провокує війни, захоплює чужі території, тоді ж відбуваються справжні військові злочини.

А вже другий етап, котрий починається 22 червня, є героїчним, коли на СРСР "раптово та несправедливо нападає ворог" і весь народ стає "на захист Вітчизни". Другий етап війни - внутрішньо досить контраверсійний, його російські емігранти називають другою громадянською війною. Таке бачення абсолютно відсутнє у сучасній моделі пам'яті.

Варто зазначити, що у Європі немає жодної країни, яка б не створила свою пам'ять про Другу світову війну. Парадоксально, але навіть нейтральні країни, до прикладу Швейцарія, мають свою пам'ять про Другу світову. Звісно ж, існують певні міфи.

А перед Україною наразі стоять проблеми цивілізаційні, адже ми по-різному сприймаємо власну історію та ідентичність.

P.S. від "Історичної Правди": Шановні читачі, як ви вважаєте - чи можливо створити прийнятну для всіх українців модель історичної пам'яті про Другу світову? Якою може бути ця модель?

Олександр Зінченко: Польські торговці ненавистю

Нацисти призначили ворогами євреїв, комуністи - багатіїв, польскі праві - українців. Ненависть до українців за десятиліття перетворилася на політичний капітал. І замість опрацьовувати травми минулого польським політикам стало вигідніше паразитувати на травмах минулого. На польському комплексі жертви.

Волинське обласне ветеранське громадсько – культурне товариство "Холмщина": Владу закликають визнання депортації українців Закерзоння злочином комуністичного режиму

Громадські організації, котрі об'єднують депортованих українців та їх нащадків, неодноразово звертались до вищих органів державної влади України з проханням визнати на державному рівні їх депортованими, як це було справедливо зроблено стосовно депортації радянським комуністичним режимом в 1944 році кримських татар.

Юрій Юзич: Співзасновник ОУН – уродженець Києва

Одним із тих, хто в лютому 1929 року створив ОУН був сотник Армії УНР Михайло Антоненко. Доброволець, кулеметник, командир команди піших розвідників. Один із творців «Вільного козацтва» Київщини, Легії українських націоналістів та «Просвіти» у Франції. Воював із більшовиками з листопада 1917 року, зокрема у складі «Запорізької Січі» Юхима Божка та 6-ї Січової стрілецької дивізії Марка Безручка.

Олексій Мустафін: "Калабалик" під Бендерами

1 лютого 1713 року завершилася одна з найдивніших військових операції в історії. Багатотисячне османське військо взяло штурмом табір особистого гостя султана, шведського короля Карла XII – лише для того, щоб той якнайшвидше потрапив до своєї батьківщини, де його вже зачекалися піддані.