Спецпроект

"Русскій міръ" не варто шукати в спадщині Київської доби

"Проблема українців у тім, що двадцять років тому їм була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєю державністю"- про це заявив російський історик Олександр Колпакіді.

Нація, яка має свою державу, мусить мати і свою ідеологію державотворення. Не треба плутати це поняття з державною ідеологією, бо будь-яка ідеологія в Україні заборонена Конституцією як державна. Але ідея, ідеологія державотворення мусить бути, бо якщо її не буде, то стане не зрозумілим навіщо тоді держава. Концепцію державотворення розробляють державні і недержавні спеціальні інститути, а також інститути громадянського суспільства, крім того, кожна країна має свою історію державотворення, і чим така історія давніша, тим право на державність сильніше.

Держави творять етноси, народи, нації. Більшість дослідників вважає, що українська держава бере свій початок із Київської Русі, цей історичний період ще називають Київська доба. Населення Київської Русі мало всі ознаки своєї етнічної належності: спільність мови, культури, території походження, психічних особливостей, звичаїв, традицій і єдину державу.

Саме Київська доба мала могутній вплив на подальший історичний розвиток українського народу і становлення української нації, її мови, права, економіки тощо. Водночас, на спадщину Київської Русі претендують не тільки українці. Давно не вщухають дискусії щодо того хто є її спадкоємцем. Більшість російських істориків розглядали давньоруську спадщину як свою російську, часто як єдино російську.

Одним із послідовників даної теорії був Міхаіл Погодін, який обґрунтовував не лише російські претензії на державність, але й на етнічне походження. Основним його аргументом було, те, що, нібито, люди, які врятувалися від монголо-татарського нашестя, переселилися на теперішні російські території.

Михайло Грушевський категорично заперечував монополію Московської держави на всю давньоруську спадщину, правонаступником якої, за його визначенням, стала "українсько-руська народність". Адже саме вона створила у свій час Київську державу. Михайло Грушевський заперечував також, що державні утворення є головними у розвитку етносу. Історію народу, нації, він пропонував вивчати як первісну щодо історії держави, оскільки такий розвиток зумовлений економічними, культурними і національними чинниками.

Грушевський вважав очевидним той факт, що Київська держава, її право, побут, культура були творінням передусім українського народу. Він цілком справедливо вказував, що Погодін перебільшував наслідки монголо-татарських набігів на Київську Русь. Вони, звичайно, завдавали величезних збитків, але до повного запустіння не призводили. Подібних і навіть спустошливіших наїздів місцеве населення зазнавало й раніше. Проте, як тільки загроза минала, воно поверталося зі своїх сховищ і життя продовжувалось. Те саме відбувалося і за монголо-татарського  нападу. І якщо і вважати державність засобом збереження київської спадщини, то, за Грушевським, більше підстав для цього не у Московської держави, а у Галицько-Волинського князівства.

Олександр Колпакіді, мабуть є послідовником і Погодіна, і подібних істориків, оскільки вбачає що право на державність нам нав'язано.  Але його проблема, не в тому, що він вважає, що українська держава заснована на міфах, не на фактах і не на історії, а в тому, що він не бачить, що Україна як держава уже відбулася, незалежно від того, нав'язана вона була чи ні. До того ж, якби українці не мали Київської, Литовської, Козацької доби, УНР,  то і, скоріш за все, не мали б сучасної України.

І Колпакіді та іншим схожим російським історикам та пропагандистам "Русского мира", краще б заглибитися у власну російську давнину, а не шукати спадщини там де вони її не мають, а якщо і мають, то лише як сусіди. Але в такому разі сусідів в українців багато. Формувати свою ідеологію державотворення на історії сусіднього народу не варто, тим більше, що ті ідеології - українська та російська, різняться діаметрально протилежно.

Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.