Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо (щодо дати, щоправда, повної згоди між дослідниками немає, але з місцем все однозначно) фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу.

А битві йому протистояв союз царів і царків Ханаану – так у ті часи називали весь простір між Синайським півостровом та Євфратом. Найзавзятішим з них був володар міста Кадеш – саме він і об'єднав сусідів в коаліці. А Мегіддо як точку спротиву вони обрали тому, що це місто-фортеця біля гори (точніше хребта) Кармель вважали своєрідним "ключем" до країни – через нього йшов головний шлях з півдня на північ.

Через Кармель до міста вели три дороги. Тутмос III обрав для свого війська найнебезпечніший, але водночас найкоротший маршрут - через гірську ущелину. В деяких місцях його вояком доводилася йти ланцюжком по одному, і коли перші з них виходили з ущелини останні лише до неї заходили.

Якщо б суперники дізналися про рішення фараона раніше – вони могли завдати йому удару саме в цей момент – і кращого для них насправді й не було. Проте вони навіть і уявити не могли, що Тутмос III ризикне піти цим шляхом. Але фараон їх переграв – хоча й підстраховувався на випадок можливої атаки.

Згодом рівнина біля Мегіддо ставала полем бою ще не раз – і через багато століть Бонапарт називав чи не найкращою для битв. Але Тутмос III був якщо не першим, то одним з перших і тому просто не міг скористатися досвідом наступників.

Насправді ми не знаємо достеменно чому, але своє військо фараон вибудував півмісяцем – "рогами" до супротивника. Можливо хотів створити перевагу на критичних ділянках – адже за кількістю армії були приблизно рівними. На користь єгиптян була й кращий вишкіл, дисципліна і злагодженість у діях – якої не могло бути в сил коаліції, що складалися з загонів різних царств, які могли до битви ніколи й не бачити один одного.

Вирішальною стала атака лівого флангу, що вклинився між лавами ворога та фортецею і завдав удару по центру. Очолив атаку сам фараон – на бойовій колісниці. Ханаанці просто не витримали натиску, почали відступати, а потім побігли. Чи не першим поле бою залишив цар Кадеша, що квапливо втік до свого міста на півночі Ханаану.

Втім, одразу розвинути успіх Тутмос III не зміг. Його вояки… кинулися ділити трофеї і відрубати руки в загиблих ворогів – за них вони могли отримати чималу винагороду. Сум'яття відтак дозволило тим ханаанцям, що не кинулися навтьоки за кадешським володарем, відступити до самого Мегіддо, яке знаходивлось на пагорбі і було готове до тривалої оборони.

На облогу міста фараону-переможцю довелося витратити ще кілька місяців – єгиптяни навіть встигли зібрати врожай на полях, залишених місцевими мешканцями.

Навичок і техніки для штурму у війська Тутмоса III не було – останньої на той час просто ще не винайшли. Тому Мегіддо вирішили взяти змором – передбачливо, на випадок спроб прориву, збудувавши навколо міста "свій" мур, чи радше палісад (який, втім, мав власне "ім'я", яке можна перекласти як "Менхеперра запанував над рівниною чужинців").

Поки тривала облога, чимало хаанейців вирішили визнати владу фараона, що таким чином розпочав створення того, що в літературі отримала не зовсім коректну назву "Єгипетської імперії". Коли Мегіддо таки здобули, система контролю над підкореними землями була вже в загальних рисах збудована.

Тутмос III навіть "пробачив" полонених ним володарів, але відправив їх додому з ганьбою - на віслюках. Серед здобутих трофеїв, підрахованих єгипетськими пісарями з суворою ретельністю було більше дев'ятисот колісниць, тисячі коней, двадцяти тисяч овець і двохсот мішків із борошном.

Саме писарям ми маємо завдячувати тим, що усі подробиці цієї війни ми знаємо настільки багато й детально. Можливо навіть більше, аніж про деякі події власної, української історії. Хоча ці події відбувалися лише кілька сторіч тому, а з часів битви під Мегіддо минуло три з половиною тисячоліття!

Історія єгипетської писемності та бюрократії, звісно, ще давніша – не дарма правління Тутмоса III зараховують до доби Нового царства, а було ще Середнє, Давнє, Раннє…

Проте за часів цього фараона і справді з'явилося багато нового. Не лише заново завойовані землі. А й нові явища в суспільному житті, культурі та мистецтві. Навіть самого володаря почали зображувати по-іншому. Не лише як бога, а й як живу людину – до того ж у русі, що загалом було нетиповим для Єгипту.

З'являється й інший тип оповіді про війни фараонів - розлога, детальна, в чомусь навіть критична (що відчутно, скажімо, у докорах Тутмоса III воякам, які захопилися поділом трофеїв до завершення бою). Те, що принаймні одна така розповідь існувала, ми знаємо достеменно – записану на шкіряному сувої, її зберігали в храмі Амона. А фрагменти цієї розповіді навіть викарбували в камені – як "пояснення" до рельєфів Карнакського храму. І значна їхня кількість збереглася.

З легкою руки дослідників цей твір отримав назву – звісно, умовну – "Аннали Тутмоса III". Цікаво, що ми навіть знаємо її автора, одного з перших в історії військових кореспондентів. Його звали Танені, і він був писарем та "командувачем вояків" (тобто сучасною мовою офіцером чи навіть генералом). За його власними словами, він "бачив перемоги царя і увічнив їх письмово".

Власне, Танені був не єдиним "літератором" серед військовиків Тутмоса III. Ще одного звали Аменемхеб, і він залишив розповідь не лише про походи, а й про випадок, шо трапився з фараоном на полюванні. От тільки знайдений цей текст був в його усипальниці, тобто призначався в кращому випадку богам, а на "широкій публіці".

А ось Танені і справді працював для масової аудиторії – звичайно, в тодішньому розумінні масовості. Недарма він використав і слово "увічнив". Бо його записи, вочевидь, призначалися не лише для його сучасників, а й для наступних поколінь (так, і для нас також). Хай там як, але саме завдяки їм і битву про Мегіддо досі вважають першою справді детальною описаною битвою в історії людства.

Та й місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном (що, насправді, означає лише "пагорб Мегіддо") "найкраща рівнина для бою", вочевидь, стала саме завдяки живій пам'яті про битву Тутмоса III. При тому, що у Старому Заповіті цього слова немає, це вже Заповіт Новий, Одкровення Іоанна. Або ж Апокаліпсис – в першому, грецькому значенні цього слова.