Церква, у якій черпав натхнення Параджанов
Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.
Інтер'єр гуцульської церкви, який ми бачимо у фільмі, насправді знятий у студійному павільйоні. Іконостас Параджанов сконструював сам – з ікон із церкви Святої Параскеви, що у Космачі. Вона збудована в 1718 році і була класичним зразком гуцульської школи храмового будівництва, органічно поєднана з навколишнім середовищем.
За описом архітектора Зеновія Соколовського, церква була хрестоподібною з видовженими бабинцем та вівтарем і прибудованою до східної стіни ризницею. П'ятидільна, одноверха, по периметру оперезана широким піддашшям, яке опиралося на декоративно оздоблені випуски вінців зрубу. Другий ярус покритий двосхилими дахами з причілками. Головна нава завершувалася восьмигранним барабаном, який покритий наметовим верхом з глухим ліхтарем та стрункою маківкою. Стіни, дахи та верх покриті ґонтом. Так виглядав храм після 1932 р. та до часу його руйнування. Спираючись на дані з архівних джерел, ми дослідили, яким він був у попередні будівельні періоди.
Найдавніше зображення церкви
Зображення церкви, яке ми вважаємо найдавнішим, нам надав краєзнавець з Космача Дмитро Кіщук, – це фотографія з архіву Варшавського університету. Дати, коли вона зроблена, ми не знаємо, але на ній ще немає добудови ризниці до східної стіни вівтаря. Вона з'явилася пізніше і зафіксована на світлині церкви у каталозі "Українське мистецтво", яка, за словами видавця та дослідника Олександра Савчука, датується періодом між 1914 та 1916 роками.
Її зробив відомий дослідник українського мистецтва Данило Щербаківський. На ній видно, що до вівтаря вже добудована ризниця, вочевидь, з метою покращення умов богослужіння. Крім того, церква відрізняється формою верху над головною навою. Восьмерик має один залом та завершується невеликим наметовим верхом з ліхтарем та маківкою. Така форма завершення надає будівлі більш витончених пропорцій та естетичності.
З пізніших зображень – поштівка 1932 року, на якій видно чергові зміни верху церкви. Внаслідок цієї перебудови були змінені висотні пропорції храму та спрощений його силует.
План збереження святині Зеновія Соколовського
Найповнішу інформацію про храм зібрав архітектор Зеновій Соколовський. Він не лише зробив світлини церкви, а й зняв її на кіноплівку. Та головне – створив детальний, фаховий проєкт відновлення святині. Адже у 1970-х роках вона вже була у занедбаному стані: ґонтова крівля руйнувалася, храм потребував ремонту.
Молодий архітектор Соколовський загорівся ідеєю відреставрувати пам'ятку, але радянська влада й слухати про це не хотіла – надто багато патріотичних рухів було з нею пов'язано: і легенди про Довбуша разом з опришками, і згадки про вояків УПА, які начебто освячували в церкві зброю. І хоч ця інформація потребує ретельнішого історичного дослідження, такі теми, навіть на рівні народних переказів, окупаційному режиму не подобалися. До того ж у міжвоєнний період у Космачі часто відбувалися мистецькі пленери, під час яких художники школи Олекси Новаківського фіксували на полотнах і церкву Святої Параскеви. А ще свою діяльність з цим краєм пов'язав патріарх Володимир Романюк та дисиденти Валентин Мороз і В'ячеслав Чорновіл.
У 1970-х Зеновій Соколовський займався охороною пам'ятників на Прикарпатті, і через надмірне зацікавлення церквою у Космачі ледь не втратив роботу – під приводом неналежного виконання професійних обов'язків його хотіли звільнити. А у 1980-х роках церква згоріла за нез'ясованих обставин. Залишилася тільки дзвіниця. Зеновій Соколовський сховав свої проєкти у шухляду майже на пів століття.
Врятовані ікони
Проте, як виявилося, у полум'ї разом із церквою зникло не все. Ікони, які Параджанов вивіз із храму для зйомок фільму, так і не повернули до Космача. Таким чином їх вдалося зберегти, пізніше вони розійшлися музеями України. Йдеться про ікони з двох іконостасів різних періодів, які знаходилися у церкві. Найбільше реліквій із церкви святої Параскеви нині зберігається у Музеї мистецтв Прикарпаття – майже півтора десятка ікон із зображеннями святих.
А в Івано-Франківському краєзнавчому музеї можна переглянути ікону "Деісус": у її центрі зображений Спас на престолі, а по боках – Богородиця та Іван Предтеча. Частину творів з церкви святої Параскеви показали на виставці проєкту "Врятуймо скарби разом!", який об'єднує реставраторів та меценатів для відновлення сакральних ікон та скульптур. Це стимулювало нові наукові дослідження спадку, який залишився від храму, адже про авторів ікон практично нічого не відомо, і така проблема існує щодо великої кількості сакральних творів в Україні.
Відновлення храму
Натхненні тим, що реліквії з космацької церкви знову стали доступними для широкого загалу, історики, краєзнавці та архітектори об'єдналися навколо ідеї відновлення храму. З матеріалами Зеновія Соколовського розробити проєкт було цілком реально.
Для початку створили макет святині. Виготовили його викладачі разом зі студентами Університету Короля Данила. Для достовірності вирізали з картону 10 тисяч крихітних фрагментів ґонту, щоб відтворити дах церкви таким, який він був насправді. У мініатюрі, проте з дотриманням усіх пропорцій, показали другий будівельний період історії храму – так, як він виглядав до Першої світової війни. А ще розробили проєкт інсталяції макета, який пропонують встановити на місці храму. Його можна виготовити з різних матеріалів, навіть надрукувати на 3D-принтері.
Таким чином він стане доступним і для людей з порушеннями зору, адже його можна буде відчути на дотик. Основу рекомендують виконати з металевих листів, на яких лазерною різкою будуть нанесені контури, як виглядала церква в різні історичні періоди. Однією з ідей, над якою працює робоча група, є створення музею у збереженій дзвіниці.
Цікавить відродження храму не лише науковців – мешканці Космача також беруть активну участь в обговореннях, дискутують щодо музеєфікації території та навіть відбудови святині. Приклади, коли старовинні храми заново зводили після пожеж, в Україні є. Зокрема, у селі Дора на Франківщині у 2014 році згоріла церква Святого пророка Іллі УГКЦ. На її місці спорудили новий дерев'яний храм, дещо більший за попередній, але за такою ж технологією – без єдиного цвяха.
У Космачі зробити це буде набагато складніше, якщо взагалі реально. Церква розташовувалася на території цвинтаря, і після того як згоріла, на тому місці почали ховати людей. Тож нині площа частково вже із могилами. Чи наважиться громада перенести поховання, щоб відбудувати церкву на тому ж місці – поки що відкрите питання.
