"Мирні переговори" диктаторів

Мюнхенська змова закінчилась тим, що Чемберлен "привіз мир" до Лондона. Мир шляхом анексії частини території Чехії в користь Німеччини. Поляків рамках тієї ж зради хапнули від Чехії "Тєшинську область". Якщо проводити аналогії, то та змова (чехи називають її диктатом або зрадою) скоріше нагадує Мінські домовленості. Коли демократичний світ де-факто визнав, що Крим під окупацією московитів.

Що важливо - Мюнхенська зрада передбачала кордони за етнічним принципом. Наслідком її стала також посилена кампанія із розвалу Чехословацької республіки. Зокрема Берлін підтримував реалізацію права Закарпаття ("Підкарпатської Русі") на підвищення свого статусу, як визнаної конституцією федеральної частини республіки. Офіційно було навіть позбавлено утисків легальної німецької націонал-соціалістичної партії, котра діяла й на Закарпатті.

Мюнхенська зрада розпалила імперський апетит Угорищини, яка почала вимагати - по вже провернутій нацистами схемі - відлучення "етнічних" її територій із складу Чехословацької республіки. Міністри закордонних справ фашистської Італії (Чіано) та нацистської Німеччини (Рібентроп) зустрілись у Відні. І вирішили задовільнити "законні" прагенння мадярів - на фото момент підписання "арбітражу".

До Відня прибув й прем'єр-міністр Карпатської України Авгутин Волошин. За спогадами учасників подій над Бельведерським палацом - поміж інших - було вивішено також й український прапор. Але за цією гримасою полагодження національних суперечок в Європі на основі етнічних кордонів вже чітко читалось право "сильних" світу цього. Волошина до переговорів не допустили.

Ввечері 2 листопада 1938 року українці Закарпаття із жахом слухали повідомлення по радіо, які саме населені пункти мають перейти до Угорщини. Список був не географічний, а алфавітний. Кожне наступне слово, нова назва, кидала в холодний піт... До цього моменту ніхто нічого не знав, включно із Волошином. Таким чином українці дізнавлись, де тепер буде новий кордон Карпатської України та Угорщини. На евакуацію українського населення виділено кілька днів. Наддніпрянці-переселенці, які осіли після визвольних змагань в Закарпатті, називали ті дні другою еміграцією (опісля їх чекала ще третя і четверта - із Закарпаття взагалі та із Європи).

Основна хотілка мадяр - Ужгород, Берегове та Мукачеве. "Ісконно" мадярські міста. А щоб підрівняти новий кордон до складу Угорщини тоді потрапили й чисто українські села, де не було жодного мадяра. Згодом, коли Карпатська Україна голосувала за послів (депутатів) до Сойму (парламенту) Карпатської України, то ті села теж попіднімали білі прапори. Це означало, що більше 90% селян за Україну.

Здавалось би, що кордони тепер "справедливі". Але на цьому історія не закінчилась. Угорщина, а також Польща почали масово засилати диверсійні загони - прагнучи встановити ще "більш справеливий" кордон. Спільний, у Карпатах. Поляки певний час просували план, щоб закарпатську Гуцульщину роздерибатнити - собі та Румунії. Бо гуцули "це ж чистокровні" поляки. А румунам кілька сіл теж можна передати.

У результаті "Віденського арбітражу", де Німеччина та Італія - не слухаючи нікого поза власними союзниками - перетворила "етнічні кордони" на державні. При цьому гарантувавши тепер вже точно непорушність кордонів Карпатської України. Німеччина активно вивчала економічний потенціал Закарпаття, проєктуючи майбутні вигоди у формі визискування ресурсів цього краю. А українська влада готувала відповідну угоду (нічого не нагадує?).

Виглядало все "гарно". Українці тепер можуть бодай на частині своєї землі збудувати Україну. Нехай лише і Карпатську. Однак апетит диктатур розігрався вже на повну. Для чого ж себе стримувати, якщо можна забрати все... Мадяри довго вели таємні переговори в Берліні, щоб був ще більш "справедливий" кордон - у Карпатах. Фюрер "німецького народу" тягнув до останнього. А на практиці вирішив подарувати словакам державу, а українцям - окупацію.

14 березня німці окупували Чехію. Словаки проголосили свою державність у згоді з нацистами. А мадяри танковими і велосипедними (саме так) колонами розпочали наступ на Карпатську Україну, якій кількома місяцями раніше гарантували недоторканість великі країни світу того: Італія та Німеччина. До речі, італійці були ображені, що фюрер не попередив дуче про "спецоперацію". Фактично підставив його. Але все швидко "забулось".

Чехи здались без жодного пострілу (якщо не рахувати кількох локальних випадкових сутичок). Словаки вирішили, що треба хапанути й частину Закарпаття, бо Пряшівшини - яку не захотіли передати раніше Карпатській Україні - було вже замало (так розпочалась угорсько-словацька війна північніше Ужгорода, з авіаобстрілами включно).

Єдині українці масово взялись за зброю, яку доводилось відбирати у чехів. "В словнику українця немає слова капітуляція" (приблизно так сказав один із лідерів спротиву). Чехи спершу обіцяли захищати Карпатську Україну і боронили, але коли за добу впала Прага - заявили, що тепер вони частина Вермахту. У Тячеві московський офіцер на службі в чеській армії із гармат бив по січовиках, які хотіли забрати в них зброю, щоб боронити рідну землю.

Більшість добровольців створеної 15 березня Національної оборони Карпатської України ніколи не тримали в руках зброї. Служити в армії було не модно, в чеській армії було максимум пару десятків офіцерів-українців. Але бажання знищувати окупантів, які йшли колонами регулярної армії, було нестримним.

Тоді мадяри взяли Карпатську Україну за 3 дні. Бо власну армію створено вже після початку окупації ("Карпатська Січ" була доровольчою формацією, яка володіла максимум двома сотнями пістолетів та десятками крадених раніше у чехів гвинтівок). Сотні добровольців полягли на полі бою, найбільше на Красному полі під Хустом.

От такі "мирні переговори" диктаторів. Одні (коли ще домовляються), другі (коли вже не запрошують до участі) і... третіх вже немає - пряма окупація. Жодні гаранти, як от Італія, й пострілу в обороні Карпатської України не зробили. Німеччину Хуст просив про допомогу кількома телеграмами. Але Герінг вийшов на прес-конференцію і заявив, що фюрер ніяких телеграм не отримував.

Після цих всіх подій колишні оборонці Карпатської України та їх побратими виробили концепцію, суть якої полягала в тезі: наша сила в нас самих, наша сила в українському народі. І коли нові окупанти знову прийшли на нашу землю Другою світовою війною, то українці вже знали як діяти, створивши УПА. І, попри дуже нерівні умови, найдовше в Європі чинили збройний спротив окупантам. В серпні 1991 року з підпілля вийшло в різних областях одразу кілька незламних повстанців, які чинили опір окупації десятки років.