Карпатська Україна і угорський шовінізм

15 березня 1939 року на території сучасного Закарпаття проголошено державну самостійність Карпатської України проти якої одразу ж виступила Угорщина. Історія Карпатської України, на мою думку, – ключ до розуміння сучасної промосковської політики Будапешта

 
Розстріл угорцями січовиків на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

15 березня 1939 року на території сучасного Закарпаття проголошено державну самостійність Карпатської України проти якої одразу ж виступила Угорщина. Історія Карпатської України, на мою думку, – ключ до розуміння сучасної промосковської політики Будапешта.

У 1939 році у зв'язку із розпадом Чехословаччини на території Закарпаття були проведені демократичні вибори, в результаті яких перемогла партія "Українське національне об'єднання", депутати якої проголосили Карпатську Україну як незалежну державу, ухвалили її Конституцію й сформували основні органи державної влади.

Ще до проголошення незалежності на кордонах молодої держави почали концентруватися мадярські регулярні частини. 15 березня 1939 року 100-тисячна окупаційна армія перейшла кордон й розгорнула каральну операцію у трьох напрямах. Головний бій відбувся на Красному Полі неподалік Хуста, де угорська армія зустріла перший серйозний спротив.

Маючи кілька кратну перевагу у людях та озброєнні, угорські та німецькі військовики почали вимагати негайної капітуляції. У переговорах з окупантами брав участь командир "Карпатської Січі" Михайло Колодзінський, який заявив, що в словнику українського націоналіста такого поняття як "капітуляція" немає.

Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році

Впродовж кількох днів "Карпатська Січ" тримала фронт. Але сили були нерівні й бій був програний. Однак героїчна боротьба забезпечила евакуацію українського уряду.

Після поразки на Красному Полі вцілілі підрозділи "Січі" відійшли в гори й продовжували партизанську війну. Окремі частини січовиків намагалися перейти у Галичину, але зустріли збройний опір поляків. Понад 600 січовиків загинули під перехресним вогнем на Верецькому перевалі. Аналогічна доля спіткала січовиків, які намагалися відступити у Румунію і Словаччину.

Мадяри жорстоко розправлялися із полоненими. Розстріли українців відбувалися в Хусті, Тячево, Солотвині. Дуже часто перед стратою січовиків катували, відрізуючи їм вуха та носи.

Вмирали січовики гідно, по-геройськи з окликом "Слава Україні!". Лаконічну, але точну характеристику подвигу "Карпатської Січі" дав Олег Ольжич: "А цілій українській нації героїчна епопея Закарпаття є каменем віри і твердим заповітом: боротися і перемагати!".

До речі, січовики-українці стали першими європейцями, які зі зброєю в руках виступили проти нацизму.

Окупаційна ж влада діяла жорстоко, як під час геноциду.

Без суду і слідства, тільки за підозру до "Карпатської Січі" і ОУН угорські терористи розв'язали етнічні чистки у Діброві, Бороняві, Тячеві, Чинадієві, Перечині, Квасах.

При цьому терористичні групи вривалися у госпіталі і лікарні. Убивали українців прямо у ліжках і на операційних столах.

Вбивали священиків. Так, у с. Грушові під час служби був заарештований, а згодом розстріляний місцевий священик о. Купар.

Жорстокого переслідування зазнали ченці ордену св. Василія Великого. Загін угорських бандитів вдерся до Імстичівського василіанського монастиря, обстрілявши його з кулеметів.

По всій території Закарпаття мадяри створили мережу тюрем, які вже через декілька днів були переповнені в'язнями.

Концентраційні табори для полонених січовиків відкрилися в Тячеві, Великому Бичкові, Хусті, Чинадієві, Мукачеві, Кривій біля Хуста, Рахові, Сваляві, Воловому Великому Березному.

Окупанти ніколи не приховували, що їм йдеться про тотальне викорінення українців з їх рідної землі.

Як відомо, Уряд Угорщини неодноразово закликав вшанувати "героїв", які у Другій світовій війні боролися "за Угорщину на Дону".

Нагадаю, "на Дону" у 1943 році була вщент розгромлена так звана 2 угорська армія, яка у складі нацистських військ вчинила страшні злочини проти мирного населення.

Фактично угорський уряд такою заявою визнав своє правонаступництво із державою, яка у роки Другої світової війни виступила на боці Німеччини.

Карпатська Україна та її армія. Унікальні ФОТО

Що ж, врешті, це справа угорського уряду і угорського народу.

Однак після такої заяви Угорщина має нести пряму відповідальність за військову агресію проти Карпатської України у 1939 році, а також злочини, які були вчинені на окупованих українських землях сучасного Закарпаття.

Сьогодні Угорщина воліє не згадувати цієї сторінки українсько-угорських відносин та своєї ганебної ролі в ній. Натомість Будапешт фактично став на бік Москви у війні з Україною, оскільки цілі московського шовінізму тотожні цілям угорського шовінізму в часи існування Карпатської України.

Будапешт вирішив, що може принижувати Україну, бо на його боці Москва. Будапешт не приховує, що мріє про "велику Угорщину" і вважає, що настав час про це сказати вголос.

Угорщина заговорила з Україною мовою ультиматумів і в хамській манері. Будапешт вийшов на слизьку дорогу оскаженілого шовінізму.

Але від цього є ліки – український націоналізм і Збройні сили України!

Маємо свій рахунок до мадярів.

В Української держави є всі підстави вимагати від Угорщини моральних і матеріальних компенсацій за події 1939 року.

Більше того, це наш обов'язок перед пам'яттю героїв, зокрема Карпатських Січовиків і ОУНівців, без слідства і суду розстріляних угорськими і польськими окупантами на Верецькому перевалі.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.