"Калабалик" під Бендерами
1 лютого 1713 року завершилася одна з найдивніших військових операції в історії. Багатотисячне османське військо взяло штурмом табір особистого гостя султана, шведського короля Карла XII – лише для того, щоб той якнайшвидше потрапив до своєї батьківщини, де його вже зачекалися піддані.
В османських володіннях шведи опинилися, звісно, не з власної ініціативи. Після поразки під Полтавою, залишки їхньої армії змушені були відступити спочатку до Очакова, а потім перебратися під мури Бендер. Саме тут, у селі Варниця Карл XII і отаборився на кілька років.
Облаштувалися доволі ґрунтовно. Для короля був зведений цегляний будинок з товстими стінами. Ще одна будівля призначалася для засідань та канцелярії. Навколо були зведені казарми та будинки для вищих офіцерів, а за периметром - земляні оборонні споруди. Вийшла невелика фортеця, яку місцеві іменували Новими Бендерами, а самі шведи – "малим Стокгольмом" або ж Карлополісом.
Фактично вона й виконувала функції столиці королівства. Швеція все ж була абсолютною монархією і Карлу XII доводилося підписувати безліч паперів, які кур'єри спочатку везли із Скандинавії, а потім повертали назад.
Султана спочатку це навіть веселило. Російського царя, навпаки, дратувало. А сам король сподівався на відновлення кампанії в Причорномор'ї – Полтаву він сприймав лише як невдалий епізод. Врешті решт, Петро I таки розпочав війну проти Порти. Яку досить швидко і ганебно програв.
Врятувався лише хабарями, яких з переляку роздав стільки, що навіть у звичному до корупції Стамбулі були здивовані. Але султан твердо вирішив, що війна йому більше непотрібна, а Карлу XII час їхати додому. Зі східною ввічливістю почав з натяків. Але король удавав, що їх не розуміє. Подейкували, що надісланих йому для швидкого проїзду арабських жеребців, він просто пустив на провіант.
Насправді шведський монарх не просто "засидівся у гостях". Він знав, що навколо нишпорять російські агенти – і в разі, якщо він спробує таки вирушити на батьківщину через польські терени, вони намагатимуться перехопити його в дорозі. А домовитися про проїзд кружним шляхом не вдавалося. Комендант бендерської фортеці якось особисто прибув до Карлополіса поквапити Карла XII, але все завершилися гучною сваркою і його фактично виставили за межі табору.
Тоді османці вирішили взяти резиденцію короля в облогу і, відрізавши її від зв'язку та постачання, просто змусити його поїхати. Сил зібрали чимало. Карла XII це не налякало. Він лише намагався окопатися глибше. Промерзла земля, щоправда, зробити це шведам не дозволила. Але король намагався демонструвати впевненість. Якось навіть сів грати у шахи – так, щоб це неодмінно побачили турки.
Тим подібна "гра на нервах" подобалася все менше. Зрештою табір навіть обстріляли, але так, щоб нікого не пошкодити – наказ султана щодо цього був категоричним. Шведи залишалися непохитними. Тоді османський командувач наказав імітувати штурм. Почали знову ж таки з гучних криків та іншого музичного "супроводу" – не декого з оборонців він таки справив враження і вони поквапилися залишити фортецю.
Карл наказав власним музикам також щосили сурмити і бити в барабани, а співвітчизників закликав протриматися хоча б дві години, обіцяючи винагородити всіх. При цьому наказу відкривати вогонь принципово не давав. Турки обстріл вели, але своєрідний – стріли й гарматні ядра здебільшого перелітали через табір. А переконавшись, що це не справляє на оборонців враження, таки почали штурм, проте переважно рукопашний.
Одну за одною османці захопили майже всі будівлі, але зіграти спектакль із "безконтактним штурмом" до кінця не вдалося. В запалі вояки почали застосовувати зброю. За однією з версій Карл XII "зірвався", коли побачив, що нападники кинулися грабувати приміщення, за іншою – не витримали його охоронці, побачивши, що османці повалили короля на землю і намагаються зірвати з нього мундир – він нібито мав стати доказом, що володаря взяли в полон живим, тож за нього була обіцяна винагорода.
Врешті-решт почалася просто безладна стрілянина, жертвами якої стало чимало шведів і ще більше турків – дотримуватися "політесу" в умовах, коли все затягнуло димом не була вже жодної можливості. Сам король також був поранений, зламав кілька пальців на нозі (подейкують, що він просто впав, зачепившись шпорою) та позбувся кінчика носа.
Але виглядав Карл XII задоволеним. Врешті-решт, оборонці протрималися в чотири рази довше ніж він планував. А щодо гармидеру, або ж "калабалику" турецькою, - під якою подія стала відома в Європі та увійшла до історії, то він був цілком в дусі цього хвацького короля. Він ним цілком щиро пишався.
Жестом Карл XII дозволив співвітчизниками припинити опір. І наказав – саме наказав! – нападникам дати йому води та якнайшвидше відправити до командувача. Той, між іншим, одразу вибачився за інцидент (можливо, саме він і вимовив першим оце слово "калабалик") і те, що його підлеглі перевищили повноваження та застосували надмірну силу.
Втім, командувача ще чекало покарання "згори". Адже наступного дня із Стамбула надійшов наказ взагалі уникати силових акцій – втім, його могли й свідомо затримати, чекаючи, поки буде виконане попереднє розпорядження. Султан очевидно не хотів брати відповідальність за те, що сталося, на себе. Тому позбавив посад і причетних, і непричетних, включно з кримським ханом.
В Едірне, куди Карла XII привезли з Бендер, його приймали з усієї пошаною. І він зміг трохи перепочити. Зрештою, королю і справді було потрібно вилікувати пошкоджену ногу. А за цей час були остаточно узгоджені всі заходи щодо іншої операції – з повернення "заблукалого володаря" на батьківщину. І провели її зрештою справді блискуче – за шістнадцять днів він був вже в померанському Штральзунді – тоді це місто ще належало Швеції.
