Фортуна і потоп

3 грудня 1872 року на зборах лондонського «Товариства біблійної археології» дослідник старовинних клинописних текстів Джордж Сміт виступив з доповіддю, яка одразу стала світовою сенсацією. Він стверджував, що знайшов серед табличок, які зберігалися в Британському музеї, запис давньої легенди про Всесвітній потоп.

 

3 грудня 1872 року на зборах лондонського "Товариства біблійної археології" дослідник старовинних клинописних текстів Джордж Сміт виступив з доповіддю, яка одразу стала світовою сенсацією. Він стверджував, що знайшов серед табличок, які зберігалися в Британському музеї, запис давньої легенди про Всесвітній потоп. Ця легенда була дуже подібною до біблійної – аж до деяких дрібних деталей, і водночас цілком самостійною. За сюжетом у ній фігурували одразу кілька богів, а ім'я будівничого рятівного ковчега було зовсім не Ной, а Утнапіштім.

Багато хто розцінив відкриття Сміта як зазіхання на авторитет Святого Письма – хтось з радістю, хтось з обуренням. Ті, хто не хотіли вірити почутому, хапалися за будь-які протиріччя в повідомленні дослідника. Чи не найбільше кпинів викликали його слова про те, що він знайшов лише фрагмент давньої поеми, і переривши сховище музею, так і не знайшов табличок з продовженням оповіді – як мабуть, залишилися на місці розкопок – в Месопотамії на руїнах ассирійської столиці Ніневії.

Скептики на це із сарказмом зауважували – якщо Сміт настільки впевнений в своїх припущеннях, хай поїде на береги Тігра і знайде таблички на місці. Побажання нагадувало казкове "піди туди, не знаю куди". Жодних гарантій того, що записи взагалі існували, а якщо існували – то збереглися за стільки століть. Та й якщо таки збереглися, шансі відшукати їх на величезній території людині, що до того не мало жодного досвіду розкопок здавалися мізерними.

Але недоброзичливці просто не розуміли з ким мали справу.

Сміт був людиною не просто наполегливою, а надзвичайно наполегливою. Вихідець з робітничої родини, він в юності просто не мав грошей на класичну освіту. Але руки не склав, влаштувався на роботу до видавництва, здобув навички гравіювання банкнот, а у вільний час, якого насправді мав обмаль, читав - усе, до чого лише міг дотягнутися - про історію Месопотамії.

І доля зрештою почала йому посміхатися. На хлопця, зосередженого вивченням клинописних табличок у Британському музеї, звернув увагу єгиптолог Семюель Бірч, директор Департаменту старожитностей. Він порадив долучити його до роботи найвідомішому англійському ассирологу Генрі Роулінсону. Той дуже швидко оцінив талант і працелюбність Сміта. Який врешті-решт став старшим помічником у відділі ассиріології.

Знахідка таблички з записом легенди про потоп була не першим відкриттям Сміта. Але вона і його самого вразила до глибини душі. За словами дослідника, коли він зрозумів, що саме тримає в руках, то почав кричати і зривати з себе одяг, настільки великим виявилося потрясіння.

Втім, одна справа – робити відкриття, досліджуваючи написи у лондонському кабінеті, і зовсім інша – копати під пекучим сонцем в Месопотамії. А публіка вже завелася в очікуванні розв'язки… Редактор "Дейлі телеграф" Едвін Арнольд навіть встановив приз у тисячу фунтів для будь-кого, хто знайде таблички із завершенням оповіді про потоп. Втім, для Сміта це вже було справою честі. Він зголосився їхати до Ніневії.

І сталося неймовірне – фортуна, мабуть, поцілувала його цього разу просто в маківку. Вже на п'ятий день розкопок він їх знайшов! Таблички, які містили не лише розповідь про пригоди Утнаіштіма, а цілий епос про Гільгамеша - який тепер вважають найдавнішою епічною поемою в історії. Та й цим відкриття Сміта не обмежувалося. Серед інших знахідок – а таблички він викупав сотнями - були, скажімо, докладні списки династій давніх царів. Це теж була сенсація. Проте для світу навіть вона поблякла на тлі завершення епопеї з потопом.

Вже через кілька місяців Сміт поїхав у свою другу експедицію до Месопотамії, а ще через два з половиною роки – у третю. Він працював просто несамовитими темпами, відкопуючи, розшифровуючи, інтерпретуючи і знову копаючи… Ніби відчуваючи, що часу в нього вже майже не залишилося.

Доля і справді подарувала йому неймовірний - до того ж подвійний успіх, але вона ж і обірвала його життя. Просто посеред шляху… В селі Ікізче біля Алеппо дослідника звалила з ніг дизентерія. У серпні 1876 року його не стало – менше ніж через чотири роки після відкриття, яке принесло Сміту світову славу.

Теми

Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...