«Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?

Опираючись на доступні нині історичні джерела, немає підстав стверджувати, що Іван Кушнір, уродженець с.Купновичі, загинув, а Михайло Кушнір брав участь і вижив, у бою під Крутами наприкінці січня 1918 року. Іван Кушнір цілком заслуговує на свою частку пам'яті від громади та держави як вояк УГА, якщо така інформація підтвердиться.

 

У різного роду виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим".

Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?

У 1963 р., до 45-ї річниці, а потім через 5 років, бою під Крутами у кількох виданнях вийшов друком нарис Михайла Кушніра "Бій під Крутами". При цьому автор сам назвав свій текст нарисом. Зауважимо, не спогадами, а нарисом. Нариси – це ближче до художнього твору, до публіцистики, аніж до мемуарів.

Будь-яких афіліацій автора нарису у публікаціях не вказано. Але, до редколегії часопису "Визвольний шлях" (а саме у цьому часописі був першодрук нарису) входив Михайло Кушнір – уродженець Станіславова, доктор філософії, професор, член НТШ, ветеран УГА, член і голова кількох громадських організацій, художник та публіцист. Думаю, що це саме він написав нарис.

 
Михайло Кушнір – автор нарису "Бій під Крутами"

У Кушніровому "Бою під Крутами" дуже багато художніх прийомів, емоцій, а також популярних у 1960-х рр. у середовищі української еміграції претензій до влади УНР. І немає жодної вказівки, що автор сам брав участь у подіях.

Тож ім'я Михайла Кушніра потрапило до списків учасників бою під Крутами, що кружляють Інтернетом тільки на підставі того, що він написав нарис про бій.

Уже за незалежної України, коли інформація про обставини бою стала широко доступною, почали розшукувати родичів крутянців. І віднайдено пані Євгенію Кушнір з м.Рудки. Її спогади про рідного брата Івана та двоюрідного Михайла Кушнірів були записані у вигляді листа та опубліковані у збірнику "Крути: січень 1918" (за редакцією Ярослава Гаврилюка).

До викладених у цьому документі біографічних фактів про Михайла Кушніра є багато питань.

Пані Євгенія вказала, що Михайло виїхав до Франції. На ресурсі Fichierdes décès ми знайшли інформацію про Мішеля Кушніра, який народився 24 жовтня 1911 року у с. Wiackowice (в очі впадає подібність до згаданого пані Євгенією села В'язковичі) та помер 22 лютого 2000 року у Лувіньї (департамент Мозель, Франція).

Утім, нас цікавить участь у бою під Крутами. Прямих слів про це у Євгенії Кушнір немає! Єдине – що вступив у Січові Стрільці та воював, а це зовсім не рівнозначно участі у бою під Крутами. І, якщо наша гіпотеза про француза Мішеля Кушніра вірна, то у Січових Стрільцях він воювати не міг, бо народився лише 1911 року.

 
План розташування кладовища УГА у Вінниці

Щодо Івана Кушніра пані Євгенія згадала, що їх батько "довідався, що захворів на тиф і помер у Вінниці". Тобто, теж не загинув під Крутами, хоча, можливо, і був там. Натомість історія про масову смертність вояків УГА від тифу у Вінниці у 1919 році є доволі відомою, а ймовірність смерті там Івана Кушніра – досить високою.

Отже, спираючись на доступні нині історичні джерела немає підстав стверджувати, що Іван Кушнір, уродженець с.Купновичі (це ще теж треба перевірити), загинув, а Михайло Кушнір брав участь і вижив, у бою під Крутами наприкінці січня 1918 року. Іван Кушнір цілком заслуговує на свою частку пам'яті від громади та держави як вояк УГА якщо така інформація підтвердиться.

Теми

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.