МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

У кращих традиціях демократичного спілкування з громадськістю Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової (науково-технічної) діяльності".

Кожний, хто має зауваження або пропозиції з метою вдосконалення проєкту перед тим, як він перетвориться на діючий документ, може до 17 травня 2024 р. адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Громадськість насамперед має зрозуміти, хто виступає з пропозиціями щодо вдосконалення наукових досліджень, а хто калатає в набат.

Почну з Міністерства освіти і науки. Міністр Оксен Лісовий має вісім(!) заступників і на додаток державного секретаря. Має шість директоратів, включаючи директорат науки та інновацій. Згідно з положенням, затвердженим постановою Кабінету міністрів України в 2006 р., МОН забезпечує розвиток освітнього, наукового і науково-технічного потенціалу України, визначає перспективи і пріоритетні напрями в цих сферах, бере участь у розробленні проєктів державного бюджету і програми діяльності Кабміну.

Тепер про себе. Працюю в НАН України 64 роки, тепер – головним науковим співробітником Інституту історії України. Академічне життя знаю зсередини: 38 років був завідуючим відділом у цьому інституті, 21 – заступником директорів інституту з наукової роботи, 16 років (і в радянські часи, і в добу незалежності) – заступником академіків-секретарів Відділення історії, філософії та права.

Зсередини знаю й життя закладів вищої освіти: в різні часи за сумісництвом викладав у чотирьох вітчизняних університетах. Нарешті, маю певне уявлення про організаційні засади зарубіжної науки, оскільки брав участь у наукових конференціях, влаштовуваних провідними університетами Північної Америки, Європи і Азії.

Проєкт наказу, який зависає на офіційному сайті МОН як гільйотина над шиєю вітчизняної науки, створений робочою групою, до якої увійшли, як вказують розробники, представники університетів, Національної академії наук, галузевих академій та іноземні експерти. Не маю заперечень щодо цього твердження, адже завжди можна знайти підписантів з будь-яких відомств.

Насторожує таке запевнення розробників: "У новому проєкті враховано кращі світові практики, недоліки попередніх атестацій, а також принципи відкритої науки, економіки, оборони та суспільства України". Не можу зрозуміти цю абракадабру, сформульовану на міністерському рівні. Втішає тільки те, що дія передбачених проєктом методик, як інформують розробники, не поширюється на вищі навчальні заклади Міноборони, МВС, СБУ, Національної поліції.

Йде війна, і наші громадяни щоденно захлинаються під навалою різноманітної інформації. Однак в соціальних мережах мені не довелось побачити реакцію громадськості на обговорюваний проєкт наказу МОН. Мабуть, не випадково він розміщений на сайті МОН з ускладненнями: загальна характеристика ­ в одному місці, основний текст – в другому, таблиці з формулами – в третьому.

Щоб вивчити його, я змушений був просити колег, які краще орієнтуються в нетрях інтернету, заархівувати текст, розпорошений в 11 файлах. Розумію, що не встигну оприлюднити свою реакцію на проєкт до завершення зазначеного вище терміну обговорення. Сподіваюсь, однак, що Оксен Лісовий не поставить свій підпис під ним одразу після завершення дискусії. Хоча все може бути…

Власне, чи потрібна дискусія? Мені здається, що кожний може зрозуміти претензії розробників проєкту, коли ознайомиться з його методикою оцінювання ефективності наукової діяльності. Доцільно коротко і спочатку без коментарів викласти зміст пропонованих новацій.

У заявці на державну атестацію кожний інститут або заклад вищої освіти повинен викласти опис впливу результатів своєї діяльності на розвиток науки, суспільства та економіки за десятьма параметрами: економіка, безпека та оборона, здоров'я і якість життя, розвиток передової науки, культура, освіта, навколишнє середовище, державна політика, соціальний стан, технологія.

Кожний опис впливу мусить містити чітке підтвердження у вигляді актів виконаних робіт, публікацій на офіційному сайті об'єкту впливу, публікацій результатів впливу в українських або закордонних ЗМІ, підтверджень широкого використання результатів науковою спільнотою. На підставі перевірених даних МОН України здійснить кваліфікаційну оцінку наукової установи/закладу вищої освіти. Для визначення кваліфікаційної оцінки використовуються показники кадрового потенціалу (Пі), результативності (Рі), фінансового потенціалу (Фі).

Оцінювання ефективності проводить експертна група МОН. Експертний висновок враховується під час визначення атестаційної оцінки установи. Атестаційна оцінка встановлюється віднесенням установи до однієї з чотирьох груп. В останню групу входять установи, які не витримали державної атестації.

Вражає додаток № 5 "Питомі показники результативності (індикатори), за якими здійснюється розрахунок кваліфікаційної оцінки наукового напрямку". Він містить 37 складних формул, за якими обраховуються показники кадрового потенціалу, результативності і фінансового потенціалу.

Як все це можна прокоментувати? Складається враження, що чиновники МОН не дають власних оцінок, а лише розраховують за певними формулами оцінки, надані інститутами/закладами вищої освіти, які бажають пройти державну атестацію і отримати бюджетне фінансування. Насправді, однак, вони вбивають науку, розчленяють її труп на довільно обрані фрагменти і аналізують їх за довільно складеними формулами.

Чи можна, наприклад, встановити в кількісному вимірі вплив результатів наукової діяльності атестованої установи за публікаціями в журналах, які входять до високо цінованої чиновниками бібліографічної і реферативної бази даних Scopus? В інтернеті крутиться безліч пропозицій для всіх бажаючих опублікувати свою статтю в "хижацьких" журналах цієї бази за грубі гроші.

В чому полягає фундаментальна хиба втручання МОН України в процес наукового пошуку? В тому, що Міністерство омертвляє вітчизняну науку. Наукова діяльність, як будь-яка інша сфера творчості, є суто індивідуальною, але вона здатна розвиватися тільки у колективах, об'єднуваних організаційно або в інший спосіб. В межах НАН України оцінка вкладу науковця і колективу, в якому він перебуває, за переліченими вище десятьма параметрами здійснюється відділом, інститутом, Відділенням, до якого входить інститут, Президією.

Слід погоджуватися з необхідністю врахування всіх перелічених в проєкті наказу "виходів" наукової одиниці в зовнішній світ за цими десятьма параметрами. Однак поняття "впливу" розмите і не може бути іншим. Наукова ідея, втілена в публікацію у певному році, може мати нульовий ефект через властиву їй сутність, може здійснювати вплив на більш тривале майбутнє, а може, будучи плідною, не реалізуватися внаслідок багатьох причин. Внутрішнє життя наукового соціуму можуть розуміти й регулювати тільки його власні розпорядчі структури.

Не випадково в часи більшовицької диктатури влада прийшла до висновку, хоч і не відразу, що в компартійних структурах, які відповідали за стан науки, корисно використовувати кадри з наукового соціуму.

В ринковій економіці демократичного Заходу, де наукові дослідження зосереджуються переважно в університетах, вони регулюються не державою, а університетськими фахівцями. Коли науковцям потрібне втручання держави, вони лобіюють в державних органах свої інтереси. Коли держава щось потребує від науковців, вона звертається до них з привабливими пропозиціями.

На жаль, трансформація України в державу західного зразка відбувається з ускладненнями. Перехід радянської держави в олігархічну, а олігархічної – в демократичну не завершений й досі.

Небезпека урядового бюрократизму полягає у використанні формальних показників, маніпулюванні ними. Не дивно, що з такими труднощами здійснюються пенсійна, судова, адміністративна реформи, перехід до електронно-дистанційного розміщення державних замовлень.

Завершуючи тему, хочу нагадати, в якому становищі опинилася Національна академія наук після переходу від командної до ринкової економіки. В радянські часи державний бюджет охоплював майже всі фінансові потоки, і АН УРСР не відчувала браку фінансування. Внаслідок цього вона розбудувала потужну матеріальну базу. Борису Патону вдалося зберегти цю базу під час розхристаної "прихватизації" 1990-х рр. завдяки тому, що в урядовому апараті тоді опинилися керівники наукових інститутів Микола Жулинський, Іван Курас, Валерій Смолій, Ігор Юхновський.

Тепер, однак, НАН України залежить від молодшого покоління державних службовців, яким властива недосвідченість, зарозумілість, закостенілість, нерозуміння специфіки академічної науки. Обсяги фінансування НАН України в мізерному ринковому бюджеті впали до найнижчого рівня. Потужна матеріальна база інститутів використовується неефективно. Чи варто цим горезвісним проєктом наказу про державну атестацію вщент зруйнувати вітчизняну науку? Питання риторичне …