Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Книга "Ворожі архіви" 

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком.

Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до Української Повстанської Армії в західній академічній спільноті.

Втім, не стільки завдяки старанням українських істориків, як через російську агресію, яка викрила як багато російської брехні про наше минуле сприймали за істину на Заході. Яка показала, як мало Захід розуміє українців, очікуючи їх капітуляції на третій день повномасштабного нападу.

Саме події після 24 лютого 2022 спонукали шукати пояснення того чому українці здатні протистояти значно потужному ворогові. І знаходити його в історії України, зокрема невідомій на Заході історії УПА.

Тому публікація в 2023 році у солідному університетському видавництві Канади книги з англійським перекладом найважливіших документів про українських повстанців та боротьбу з ними комуністичного режиму, була дуже вчасною і доречною.

Західні науковці врешті матимуть можливість на базі першоджерел робити самостійні висновки про те, як і за що боролися вояки УПА, відтак відкинути навʼязані російською пропагандою штампи.

Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

10 квітня в американському видані The Nation зʼявилася публікація "Чому американська бібліотечна асоціація відбілює історію українських нацистів?". Назва типова для такого роду наклепницьких статей.

У змісті теж нічого нового: в якості ілюстрації фото Гімлера та вояків Ваффен СС дивізії "Галичина", про яку в книзі лише те, що командування УПА виступало проти її створення.

Далі про те, що автором книги є Вʼятрович, який просунув через український парламент закон, що "глорифікує нацистських злочинців" (йдеться про декомунізацію, зокрема про ухвалений ВРУ закон про правовий статус учасників боротьби за незалежність), про "виправдовування масових вбивств євреїв та поляків", яке завдяки мені стало державною політикою в Україні.

І, звичайно, покликання на головного борця з антисемітизмом українців Едуарда Долінского, якого залюбки цитують росіяни.

Тобто все те, що десятки разів повторювали російські пропагандисти з різними прізвищами і різними мовами у різних виданнях з 2014 року.

Автор тексту Лєв Голінкін - не новачок у цій брудній справі - він писав вже про фашистів на Майдані, нацистів у Азові, та "не все так однозначно" із знищенням Росією українських міст на Донбасі.

Втім, цей інформаційний "баян", здається, і цього разу зіграв успішно.

Через кілька днів після публікації на нього відреагували в Американській бібліотечній асоціації: "Комітет історичних матеріалів вилучив зі списку найкращих історичних матеріалів 2023 р. "Ворожі архіви: радянські протиповстанські дії та український націоналістичний рух — вибране з архіву таємної поліції", редакторами якого були Володимир В'ятрович і Любомир Луцюк. Комітет розглядатиме інструкції та процедури нагородження. Просимо вибачення за шкоду, завдану першим включенням роботи до списку".

Сподіваюся, процедура перегляду включатиме ознайомлення із змістом книги, що не вважав за потрібне автор статті, не навівши жодної цитати з неї на підтвердження своїх тез.

А ще для обʼєктивного рішення варто ознайомитися із особливостями того, як діє російська пропаганда на Заході в інформаційній війні проти України. Стаття Голінкіна точно колись буде вивчатися фахівцями саме в такому контексті.