Медведчук починав кар'єру понятим від КГБ

Заслужений юрист, кавалер найвищих державних нагород, кум Путіна і мультимільйонер починав шлях нагору з самого низу, з ролі підставного понятого. Він йшов у прямому сенсі по трупах. Йому було плювати на Плюща, якого в цей час катували у спецпсихлікарні, на поетів Литвина та Стуса, які обидва загинули за ґратами, на єврейського діяча Натана Вершубського і на інших його "клієнтів". Він працював на КГБ і марив владою, щоб перестати бути дрібним пішаком у руках всевладної тоді системи.

 

Пару років тому відома історикиня Галина Сварник звернула мою увагу на видану на Заході ще у 1970-х роках книжку "Історія хвороби Леоніда Плюща" - це упорядкований московською дисиденткою Тетяною Ходорович збірник документів, таємно вивезених з СССР, по справі київського математика, якого комуністи призначили "божевільним". Ця історія тоді прозвучала на весь світ. За Плюща заступились не тільки українці в діаспорі, але й дуже потужні тоді компартії Італії та Франції. Москва вимушена була відпустити його на свободу і Леонід з дружиною Тетяною виїхав за межі Союзу.

І от у цій книжці є документ - протокол обшуку помешкання родини Плющів на столичній вулиці Ентузіастів. Слідчий Сидоренко запросив, як бачимо зі скріну, двох понятих - Миколу Семеновича Зінкевича та Віктора Володимировича Медведука. Останній проживав за адресою - Київ, вулиця Ломоносова 37/1 кв. 44. Пані Сварник звернула мою увагу - чи оцей понятий Медведук часом не є Віктором Володимировичем Медведчуком, тоді студентом юридичного факультету КДУ ім. Тараса Шевченка.

 

Вказана в протоколі адреса якраз і веде до одного з гуртожитків університету. Хто читав мою книгу "Справа Василя Стуса", то певно читав велику статтю про те, хто такий Медведчук і чому саме він опинився у ролі "захисника" політв'язнів Литвина, Стуса та кількох інших. Те, що Медведчук став студентом лише з доброї волі КГБ для мене безсумнівно, його батько Володимир Несторович Медведчук був нереабілітований злочинець, обвинувачений у колабораціонізмі та зраді Батьківщини. Жодного шансу вчитися на юрфаці у його сина без протекції КГБ не було.

І от цей "Медведук" виявився цікавим ключем до кращого розуміння того, ким тоді був майбутній колаборант Медведчук-син. Але тут треба було б зняти підозру, що оцей Медведук не існував. Українська антропоніміка багата і варіативність прізвищ не виключає і такого. Щоб зекономити час - резюме: трьома різними методами я за допомогою добрих людей перевірив бази даних наявних в Україні прізвищ-імен-по-батькові.

Жодного Віктора Володимировича Медведука не існувало. І не існує. Медведчуків багато, Медведука нема. Отже, понятим по лінії КГБ був не просто якийсь сусід чи перехожий, а приведений за ручку сексот [секретний співробітник спецслужби]. Його функцією було освятити підписом те, що знайдуть чи підкинуть під час обшуку. Це була класична гебістська шістка. Саме за ці два слова, зокрема, Медведчук подав на мене до суду і вимагав заборонити книгу, вилучити її з крамниць тощо. Він ту історію ганебно програв.

 

Але на момент, коли я здавав книгу до друку, не знав про цей епізод. Що заслужений юрист, кавалер найвищих державних нагород, великий політичний комбінатор, кум Путіна і мультимільйонер починав шлях нагору з самого низу, з ролі підставного понятого. Він йшов у прямому сенсі по трупах. Йому було плювати на Плюща, якого в цей час катували у спецпсихлікарні, на поетів Литвина та Стуса, які обидва загинули за ґратами, на єврейського діяча Натана Вершубського і на інших його "клієнтів".

Він працював на КГБ і марив владою, щоб перестати бути дрібним пішаком у руках всевладної тоді системи. Я був знайомий з Леонідом Плющем, записав з ним інтерв'ю для телевізійної "Історичної правди". Але, на жаль, не знав тоді про цю цікаву колізію. Що і в його долі зіграв певну роль безпринципний ниций "Медведук". Тут можна навіть подякувати невідомій друкарці, котра набирала протокол, за цю втрачену літеру. Це дозволило повернутися до цієї давньої історії сьогодні.

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.