Воювати з мертвими

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер, названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований.

 
Денис Тарасов

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований. Методи дуже нагадують методи московії – воювати проти мертвих, це їх почерк.

Рік тому мешканці міста Запоріжжя, майже за добу зібрали голоси, щоб колишній сквер 50-річчя СРСР (так-так, саме таку він має назву в позивній заяві), він же сквер Яланского, був перейменований на честь Дениса Тарасова - запорізького волонтера, адвоката, правозахисника та екоактивіста, який загинув на війні 8 січня 2023 року у Донецькій області.

Депутати міської ради, завдяки Інні Пенчук, її наполегловості, проголосували за перейменування сквера. Тобто громада і депутатський корпус найшли публічно спільну мову. Але є в нас борці з мертвими. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ДІВЕЛОПМЕНТ" (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької міської ради (далі відповідач) в якому просить:

визнати протиправним та скасувати п.1 рішення Запорізької міської ради від 03.03.2023 №9 "Про перейменування скверу Яланського на сквер Дениса Тарасова у місті Запоріжжі" в частині слів "що розташований на перехрещенні вул. Сорок років Радянської України (нова назва вулиці - Незалежної України) та вул. Лермонтова (нова назва вулиці - В`ячеслава Зайцева) та проспекту Соборного, на земельній ділянці загальною площею 2,5856 га, кадастровий номер 2310100000:009:0349".

 
Сквер Дениса Тарасова у Запоріжжя
Фото: Суспільне Запоріжжя

Справа Дениса Тарасова, не забута. 5 березня о 15:00, в Орджоникідзевському суді, відбудеться суд про скасування рішень Запорізької міської влади про передачу скверу "ЛЕНД ДІВЕЛОПМЕНТ". Запрошуємо всіх небайдужих. Бо все, що відбувається вже переходить всі межі.

А тих, хто подає такі позови в суд, ті хто раніше незаконно передав цій сквер забудовнику, людині з поганою репутацією, всі ті, хто голосував за ці рішення, ті хто глумиться над пам'яттю загиблого воїна, хочу вам сказати: коли покинете цей світ, за вами ніхто плакати не буде, і прощатись не буде ніхто, і забудуть дуже швидко. А про Дениса будуть пам'ятати, тому що і зараз на його могилі кожний день живи квіти та приходять люди, і через декілька років в центрі міста буде найкращий парк в Запоріжжі – парк Дениса Тарасова.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.