Воювати з мертвими

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер, названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований.

 
Денис Тарасов

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований. Методи дуже нагадують методи московії – воювати проти мертвих, це їх почерк.

Рік тому мешканці міста Запоріжжя, майже за добу зібрали голоси, щоб колишній сквер 50-річчя СРСР (так-так, саме таку він має назву в позивній заяві), він же сквер Яланского, був перейменований на честь Дениса Тарасова - запорізького волонтера, адвоката, правозахисника та екоактивіста, який загинув на війні 8 січня 2023 року у Донецькій області.

Депутати міської ради, завдяки Інні Пенчук, її наполегловості, проголосували за перейменування сквера. Тобто громада і депутатський корпус найшли публічно спільну мову. Але є в нас борці з мертвими. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ДІВЕЛОПМЕНТ" (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької міської ради (далі відповідач) в якому просить:

визнати протиправним та скасувати п.1 рішення Запорізької міської ради від 03.03.2023 №9 "Про перейменування скверу Яланського на сквер Дениса Тарасова у місті Запоріжжі" в частині слів "що розташований на перехрещенні вул. Сорок років Радянської України (нова назва вулиці - Незалежної України) та вул. Лермонтова (нова назва вулиці - В`ячеслава Зайцева) та проспекту Соборного, на земельній ділянці загальною площею 2,5856 га, кадастровий номер 2310100000:009:0349".

 
Сквер Дениса Тарасова у Запоріжжя
Фото: Суспільне Запоріжжя

Справа Дениса Тарасова, не забута. 5 березня о 15:00, в Орджоникідзевському суді, відбудеться суд про скасування рішень Запорізької міської влади про передачу скверу "ЛЕНД ДІВЕЛОПМЕНТ". Запрошуємо всіх небайдужих. Бо все, що відбувається вже переходить всі межі.

А тих, хто подає такі позови в суд, ті хто раніше незаконно передав цій сквер забудовнику, людині з поганою репутацією, всі ті, хто голосував за ці рішення, ті хто глумиться над пам'яттю загиблого воїна, хочу вам сказати: коли покинете цей світ, за вами ніхто плакати не буде, і прощатись не буде ніхто, і забудуть дуже швидко. А про Дениса будуть пам'ятати, тому що і зараз на його могилі кожний день живи квіти та приходять люди, і через декілька років в центрі міста буде найкращий парк в Запоріжжі – парк Дениса Тарасова.

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.